Панотець, що виморив цілий архіпелаг(з книги «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога»)У1834 році на архіпелаг Гамб’є висадився падре Оноре Лаваль, священник Конгрегації святих сердець Ісуса й Марії та вічного вшанування Найсвятішого таїнства вівтаря. Як представник такої поважної організації він мав твердий намір за будь-яку ціну навернути в католицизм місцеве населення, що жило в наївному незнанні Божої істини та насолоджувалося всілякими тропічними гріхами. А відтак — і збудувати якщо не град Божий, то хоча б Боже поселення.Негідні звичаї та поведінка місцевих мешканців його дуже обурили, і, охоплений бажанням спасти ці заблудлі душі, він кинувся впроваджувати європейські звичаї. Зокрема, закутувати всіх в одяг, з-під якого не було б видно жодних грішних частин, що могли б провокувати нечестиві бажання в падре, котрий дав обітницю довічного целібату.Позакутувавши всіх, священник організував тубільців до важкої примусової праці, яка, як здавна заведено в цивілізованих країнах, почалася з будівництва тюрем для тих, хто не хотів приймати істинну віру, а потім уже — інших капітальних будівель із каменю й коралів.Місцеві святилища руйнували, а на їх місці зводили церкви. Піком будівництва став собор Св. Михаїла на острові Рікітеа.У 1870 році Лаваля врешті-решт забрали, бо від перенапруження, виснаження і теплових ударів вимерло майже все населення островів. Коли французький адміністратор захотів дізнатися, чому ж запровадження світла єдиноістинної віри призвело до таких жахливих наслідків, священник відповів, що його парафіяни «просто поквапилися вирушити на небо». 🧿 @ohliad