Ало, ало! Скажи, як ти? Що там у вас? Ти бачив новини? В нас лунають вибухи, все навколо вибухає, ніхто не спить, в людей паніка. Ало! Я не знаю, що робити. Вони вже у Генічеську, там стоять блок пости, нашими дорогами їдуть колони, їдуть танки ...людей повбивали. Там купа спалених машин та обвугленних людських тіл....Наш Південь огорнула брудна пляма російських військ. Це багно розповзалося поступово, в'їдаючись у кожне село та селище, в кожне наше українське місто. Окупанти розставляли блок пости, розвішували триколор, спалювали людей прямо в машинах, забирали чоловіків, гвалтували дітей і жінок. В деяких містах точилися стрілкові бої.Між Генічеськом та Мелітополем було декілька десятків блок постів. І так між населеними пунктами усюди по окупованій Херсонщині та Запорізькій області. Колони йшли і йшли. Літали винищувачі. На Півдні бік о бік панували страх і смерть. Це був сон, з якого ми досі не прокинулися. І ця пляма російського бруду не зникає, а просочується все глибше і глибше у кожен шар нашої Батьківщини, бруднить людей, їхні імена, знищує їхні життя, руйнує будинки і долі. Той лютий 2022-го досі стоїть поруч із нами. Нікуди не зник. Ні на мить. Ні на секунду.Проживши день, уночі кожен, кого торкнулася війна, заплющує очі - і бачить свій дім. Своїх рідних. Своє втрачене життя. І всім єством ненавидить ворога - того, хто поламав життя українському народу, знищив те, що ми так довго будували. Та ми живі. Нас не всіх знищено. І ми витратимо свої життя на помсту. 20222023202420252026! Ми всі рахували дні до звільнення, а тепер рахуємо роки. Та не кожен має ті роки, наші життя не бескінечні! З ранковим туманом в окупації зникають наші рідні, яких не кожен в змозі побачити та обійняти. Вони тануть, як віск, згорають. Серця наших людей на ТОТ перестають битися, не кожен зможе дочекатися справедливості. Сьогодні, у цей не простий для українського народу день, я хочу згадати всіх людей, хто загинув в окупації, всіх людей, наших військових, хто віддав життя для того, щоб кожен із вас зміг боротися далі та вибороти свою свободу, отримати перемогу над ворогом. Згадуючи події того дня, згадаймо всі себе тодішніх. Ми всі змінилися, чи не так? Та ворог досі в нашому домі. І ми не маємо права опустити руки.В ім’я рідних.В ім’я тих, хто ціною власної свободи й життя зробив усе, щоб окупант не проковтнув країну повністю.Україна стоїть завдяки героїзму свого народу: в окупації, на фронті, на підконтрольній, за кордоном. Кожен зайнятий роботою і всі ми працюємо для справедливого покарання росіян. Наш ворог повинен відповісти за смерть кожного українця, за сльози батьків і дітей, за ненароджених наших дітей та закатованих наших людей. В четверту річницю кровопролиття, що влаштувала росія, ми маємо поставити перед собою ціль, будь що знищити окупантів! Їх не повинно бути на нашій землі. росіяни повинні відповісти за все перед українцями! Борімося, найкращі люди! Тримаймося!Пам'ятаймо! #admin каналуЗвільнення лівобережжя Херсонщини*пропоную за бажанням в коментарях згадати щось про перші дні повномасштабного вторгнення.