Ну що ж, я дочитала “Psychotic Obsession” — і мій вердикт такий: мені сподобалося, і я… плакала. А це, погодьтесь, від мене взагалі неочікувано 😢Історія Тобіаса та Арії — дуже болюча 💔, але водночас для мене неймовірно ніжна. Як би дивно це не звучало, я весь час відчувала цей трепет: у їхніх діалогах, у взаємодіях, у паузах між словами.Я повірила 💕. Повірила, що він її кохав. Що це була не просто одержимість.Мені безмежно шкода, що Тобіас загубився у власних почуттях і наробив речей, які не вкладаються в голову. У реальному житті — це непоправні злочини, без жодних «але».Та попри все, я не змогла не співпереживати йому 🥺. І мені щиро боляче, що для нього все закінчилося саме так. Що йому довелося відпустити її. Звісно не повністю, адже він їй пообіцяв, і я просто сходжу з розуму від його слів:«Коли я виберуся звідси, Арія. Я прийду по тебе» Так, ця історія кохання максимальний ред флег 🚩. Вона токсична, болюча, неправильна.Але, чорт забирай, читати це було кайфово.Я вже казала на початку, що ця книга подобається 😍 мені навіть більше, ніж основна трилогія (третю я ще не читала, буду читати наступною) і після фіналу я повністю підтверджую свої слова.«Psychotic Obsession» — історія, яка, як не крути, вкрала моє сердечко 🖤