Як я зрозумів те, що мені потрібна психологічна допомога?

У мене є дуже корисний інструмент, який завжди при мені. Це розкладний набір шестигранних ключів і викруток за допомогою яких я можу виправляти, коригувати, розбирати, та збирати протез. Весь цей набір ключів тримається на двох гвинтах та гайках. Періодично ці гайки починають розгвинчуватися, і їх потрібно знову щільно закручувати. Навіщо я все це? У цьому наборі є ключ, який відповідає тим гвинтам на яких тримається весь набір. Але каверза та абсурдність ситуації в тому, що ключ не може дотягнутися до гвинта який бовтається. Набір не може сам полагодити себе, і залежить від допомоги стороннього інструменту! І так і з людьми. У нас можуть бути всі інструменти в нашому арсеналі, ми здатні бути психологами для інших, але ми не здатні допомогти самому собі та "підгвинтити потрібну гайку". У нашому суспільстві досі багато стигми навколо психологічної допомоги. Багато хто усвідомлює що їм потрібна фізична допомога, протези, або інші інструменти, але бояться усвідомити що їм так само потрібна і психологічна допомога, або хоча б спробувати її прийняти. Багато чоловіків вважають, що це прояв якоїсь слабкості. Але справа зовсім не в сильних та слабких якостях. Іноді ми просто стикаємося з проблемами, які неможливо самим собі полагодити, навіть якщо у нас є всі здібності допомагати іншим, і всі інструменти для цього. Якщо вам цікаво, я можу докладніше описати психологічні моменти, з якими я зіткнувся після ампутації. Я довгий час боявся обговорювати цю тему публічно, але вважаю що тут нічого соромитися і в нашому суспільстві ми повинні відкрито вміти обговорювати психологічні моменти так само як і фізичні.