👨‍🎨👨‍🎨 Нова публікація від GSC.— Чуєш?— Що саме?— Рейки.Тут, у Зоні, з ними дивна штука. Навіть коли навколо тихо, вони ніби не мовчать до кінця. Стоять собі в рудому бур’яні, криві, місцями темні від часу, а все одно є відчуття, що ще пам’ятають вагу. Колеса. Людей.Залізниця тут з’явилась задовго до всього цього. Ще коли ніхто й уявити не міг ні реактора, ні евакуації, ні самої Зони. Звичайна лінія була. Через Янів ходили поїзди, пасажирські дизелі ходили. Люди виходили на платформу, хтось когось зустрічав, хтось їхав далі. Звичайна дорога. Таких по країні були сотні.А потім її, як і все тут, перекроїли під інше життя.Точніше, під те, що лишилось після життя.Одна гілка лишилась для службових рейсів — через Семиходи, для тих, хто їздив на станцію працювати. Інші довго стояли мертві, аж поки їх не підняли вже під зовсім інші справи — під паливо, сховища, технічну логістику, ну напевно по страшним лабам щось розвозили. Тобто колія нікуди не зникла. Просто змінила собі хазяїна.І в цьому, мабуть, уся суть місцевої залізки.Вона ж не виглядає як щось особливе. Рейки, насип, стрілки, старі платформи. Подекуди іржа, подекуди новий метал. Але якщо знаєш, що саме тут було і куди всі ті рейки ведуть, то сприймається вже зовсім інакше.І ось коли дивишся на рейки ці в далечінь, десь за всім цим сидить дивне відчуття, ніби дорога ще не скінчилась, просто кінцева тепер інша.І не для людей, а вже для Зони.