Поступово з'являються уточнення щодо армійської реформи, тож лишу кілька своїх думок. Отже, основне - те, що хтось врешті взявся розв'язати проблему, на яку роками соромливо закривали очі, однозначно плюс, як і частина рішень щодо піхоти і штурмовиків (це титани української армії, без жартів). Залучення іноземців теж хороше рішення. Мінуси в деталяхПерше - фактично зрівняні в правах ті, хто більше 4х років чекав, і ті хто навесні 2022 стояли в чергах до ТЦК. Новомобілізований (якщо мова не про бусифікацію) може обрати частину, місце, напрямок - тільки заходь. Ті, хто пішов у сзч до червня 2026 - мають таке ж право. У тих, хто сумлінно їбашить з 22го і нікуди не йшов - таких прав явно менше, як мінімум щодо переведень. Які висновки напрошуються? ДругеВласне, про переведення. В рамках корпусу - логіка зрозуміла, щоб не допустити знекровлення ділянок фронту. Проблема знову в деталях. Наприклад, лімітована кількість переведень. Не встиг - вибачай, поїзд пішов. Переведення, наприклад, із сухопутки в НГУ чи СБС - не положено, фантазьор. ТретєОфіцери. Проблема в тому, що молодші бойові офіцери - це дуже часто колишні солдати і сержанти, які роками працювали "в полі" і нещодавно взяли на себе відповідальність. Часто вони і надалі працюють безпосередньо на позиціях. Що бачать вони? Вони потрібні країні, тому рання демобілізація їх оминає, ок. Потрібні, але в підвищенні зарплат бойовим командирам нижні ланки не згадані. Потрібні настільки, що анонсоване переведення в рамках корпусів на них не діє - максимум для старших сержантів. Нормальна тема виходить. Якщо що - я сам не маю наміру йти з війська доки триватиме гаряча фаза війни, так само не підтримую СЗЧ. Але я бачу як певні рішення закладають підвалини майбутнього провалу на рівні держави. Люди, які служать від початку і буквально врятували країну на старті великої війни - заїбались, стерлись, просіли по здоров'ю, часто втратили сім'ї. Це про тих хто вижив. Це найбільш цінний актив країни, і у нього підвищений запит на справедливість, який все ще не закритий. Загравання держави з ухилянтами - одна з тригерних тем, до речі. При настанні паузи у війні (саме паузи, не кінця - росія нікуди не дінеться) - частина цих людей видихнуть і покинуть країну, чую це постійно. Чи прийдуть вони на нову війну? Моє коло спілкування прийде, але більшість посміється і пошле к бісу, знаючи що їх чекає знову. Альтернативи боротьбі немає, а мир можливий тільки через власну силу - це факт. Важливо в процесі боротьби не підкласти собі під гузно гранату.