Напередодні Нового року надійшла трагічна звістка — загинув наш земляк, Захисник України Бодня Віталій Володимирович, 1971 року народження.Віталій, кулеметник мотопіхотного батальйону, загинув 23 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання. Разом із побратимами він потрапив під удар ворожого FPV-дрону в районі населеного пункту Гришине Покровського району Донецької області.Скажімо так, він був доброю та порядною людиною, мабуть таких небеса забирають раніше за інших. Завжди щирий, відзивчивий, світлий, добродушний — енергійний і позитивний весельчак. Саме таким Віталія Володимировича запам’ятали його побратими. У свої 54 роки він завжди з посмішкою поспішав їм на допомогу, і сьогодні важко повірити, що його вже немає поруч…Ще перебуваючи вдома, під постійними обстрілами в рідному Гуляйполі, Віталій намагався бути корисним усім — і знайомим, і просто землякам, а особливо військовим, які боронили наше місто. При нагоді пригощав їх чимсь смачним і домашнім, то пиріжками, то борщем чи пловом, звареним на вогні. Він умів підтримати не лише справою, а й теплом душі.В ту пору, коли ситуація в рідному Гуляйполі почала погіршуватися, 14 вересня 2025 року Віталій, наче за покликом долі, потрапив до лав Збройних Сил України. Уже у військовій частині він і далі вирізнявся працьовитістю, завзятістю та відповідальністю, навіть замість відпочинку він то дров для буржуйки заготовить, то біля кухні допоможе, пояснюючи просто: «Не можу довго сидіти без діла».Віталія дійсно варто вважати справжнім Героєм, бо попри свій вік і певні проблеми зі здоров’ям, як би йому було нелегко, та він тягнувся за молодшими хлопцями й не відставав від них, а подекуди навіть перевершував. Це надихало його і він навіть забував про біль у тілі. Він говорив: «Хлопці молоді захищають країну, а я чим від них відрізняюсь?». З таким девізом він гідно пройшов і витримав навчальний курс та був морально готовий боронити свій дім і свою країну.До війни Віталій любив господарювати, з дорогою душею порався біля своїх кіз — їх у нього було майже з десяток. Навіть уже в лавах ЗСУ він постійно хвилювався, як там його кізоньки, чи не дісталися до них ворожі дрони. У вільний час постійно цікавився новинами з рідного Гуляйполя, хвилювався й сумував за помешканням та містом, хоч і не показував цього. Мріяв повернутися додому, відбудувати оселю, знову завести господарство і жити в мирі, спокої та злагоді. Та ворожий дрон обірвав ці мрії…Нехай Віталій Володимирович назавжди залишиться в нашій пам’яті Героєм, світлою і щирою Людиною, справжнім Захисником.Світла пам’ять. Вічний спокій і вічна шана Герою.