Жив собі чоловік, у якого було двоє дітей. Щоранку він встав раненько, щоб приготувати сніданок, провести їх до школи, а потім іти на роботу. Його руки були зморшкуваті від праці, а серце — завжди відкрите для дітей.Одного разу син запитав його:— Тату, навіщо ти все це робиш для нас? Ти ж так втомлюєшся.Тато усміхнувся і відповів:— Дивися, синку, кожен мій вчинок — як насіння. Я сію його щодня, навіть коли ти цього не бачиш. І одного дня ви самі побачите, що виросло з цього насіння.Минули роки.Вони вже мали власні турботи і мрії. Одного дня вони повернулися додому і побачили, що дім теплий, затишний, а в саду квітнуть дерева, які тато посадив ще тоді, коли вони були маленькі. Тоді вони зрозуміли: усе, що тато робив, — це любов, що ніколи не зникає.Син підійшов до батька і тихо промовив:— Тату, тепер я бачу. Твоя любов завжди була поряд, навіть коли я її не помічав.Тато обійняв його і прошепотів:— Любов тата — як дім і сад. Вона росте в серцях тих, кого ти любиш, і завжди там залишається.#притча