​​Тож, як і обіцяв, розповідаю про "Хижий ліс" трохи детальніше. За сюжетом безіменна Мати (Геллі Беррі) живе з двома синами в будинку розташованому в загадковому лісі, де живе якесь Зло. І вберегти від цього Зла може лише їх будинок, куди Зло не може сунутись. Щоб вийти в ліс, головним героям обов'язково треба обмотуватись мотузкою — так захист передається від будинку, і Зло не може торкнутись персонажів. Бо якщо торкається, то проникає в них.На папері все це звучить звісно максимально кумедно, але якщо закрити очі на ці умовності, то фільм легко може сприйматись як сучасна страшна казка. Власне й сприймати це кіно потрібно, як казку чи притчу, бо по-іншому під'єднатися до фільму не вийде. За формою все ж, це доволі типовий горор з класичними (і бісячими мене) джампскейрами. Але фільм, як і будь-який добротний горор, має друге дно, і розповідає більше про токсичні материнські стосунки. Власне, чому я так обурювався через переклад назви, бо в неї ця двоякість теж закладена, чого не скажеш про "Хижий ліс". А ще фільм певною мірою навіть переказує міф про Платонівську печеру, що нечасто можна побачити в типовому жахастику.І так, "Хижий ліс" прям декілька разів мене дуже приємно здивував саме з точки зору сценарію. Режисер Александр Ажа доволі вдало маніпулює сприйняттям глядача, де ти в якийсь момент, як і головні герої, вже не знаєш де реальність, а де ілюзія, що в свою чергу створює хороший саспенс. В фільмі, наприклад, є одна сцена на якій реально виникає бажання піти з залу (і люди виходили), однак завершується вона взагалі не так, як очікуєш. Загалом, мені зайшло, можливо, не в останню чергу тому що йшов на фільм з доволі низькими очікуваннями.