spoiler runner | Ну, якщо листопад ідеально підходить для нуарів, то жовтень, як на мен...

Ну, якщо листопад ідеально підходить для нуарів, то жовтень, як на мене — час горорів та слешерів, я як раз останні люблю більше. І от був чудовий привід показати дружині перші три "Крики".Я взагалі "Крики" люблю і за постмодернізм, який в дев'яностих все ще відчувався свіжо, і за комедійність, і за детективну інтригу в кожному новому фільмі. І от під час чергового перегляду, помітив доволі цікаву штуку в цих фільмах — майже всі жертви в них допускають одну просту помилку, а саме починають тікати від убивці. І як би зрозуміло, що Крейвен в цьому ключі віддає шану класичним слешерам, де вбивці часто мають якусь надприродню сутність. Однак, в "Криках" вбивці завжди є звичайними людьми, і якщо в першій частині ще можна списати все, на те що мочать тупих підлітків, то далі питань виникає більше і більше. Бо за маскою гостфейса зазвичай не якийсь там мега асасін чи Джон Вік, а відносно звичайна людина без особливої підготовки, і коли хтось наважується дати вбивці опір, останній не ілюзорно відгрібає. Але з фільму в фільм люди тут продовжують тікати. І от іронічно це дивитись саме зараз — американське кіно, нехай і між рядків, показує тобі ідею, що від вбивці треба відбиватись. Але в реальному житті американці то тут, то там пропонують українцям саме стратегію втечі від вбивці, в арсеналі якого не тільки зброя, а в першу чергу шантаж та залякування. І, можливо, саме тому жертви гоустфейса і тікають, бо стратегія залякування на них подіяла. Але чому "Крик" і вчить, так це тому, що втеча дорівнює смерті, а боротьба дає шанс на виживання. Коротше, відправляйте мене на зустріч з Трампом, покажу йому своє бачення "Криків", проведу необхідні паралелі. Бо кіно Донні точно любить, не дарма ж навіть захотів відновити в'язницю на Алькатрасі після перегляду "Втеча з Алькатраса".