Принаймні один з моїх персонажів вважає, що вампіри, яким "вічно двадцять", — це дурня 😁З вуст Олени вилетів смішок.– Ти що, ревнуєш, Крістіане?– Ні, я не ревную, – хлопець став дихати важче, немов після виснажливої пробіжки. – Просто… він же вампір!– Але ж Соня якоюсь мірою теж…– Я не заважаю вам? – устряла я, але на мене ніхто не звернув уваги.– Це інше, Олено! – закипів Крістіан. – Вона не вбиває людей.– Можливо, і Макс не вбиває, ми не знаємо цього напевне.– Гей, я більше не хочу це обговорювати, ви чуєте?!– А той факт, що він набагато за неї старший, тебе не бентежить? – знову завівся Крістіан.Я вхопилася за голову, не бажаючи більше слухати.– Максу двадцять, Крісе.– Його перетворили на вампіра, коли йому було двадцять. Це не те саме. Той факт, що він перестав старішати після двадцяти, ще не означає, що прожиті роки не зараховуються!– А ти підготувався, чи не так? – огризнулася подруга, продовжуючи мене захищати. – Напевно, багато про це думаєш перед тим, як заснути?– Чи тобі не все одно, про що я думаю?– Авжеж ні, якщо це стосується моєї найкращої подруги. Я бажаю їй тільки щастя.– Бляха, а я – хіба ні?! #дампірка_опівнічне_сонце