"Я ніколи в житті не бачив такого зоряного неба. Хіба що у 1999 ледве схожий обрій, коли машин було менше, ніж людей. Але дитячі спогади майже розсіялися примарними хмарами.Лежати спітнілим на морозному асфальті посеред пустинної дороги і споглядати за смертю та народженням зірок — ось що закарбовується. Ось що має значення. Я вже не зможу розрізнити між собою монотонні кімнатні дні бабака. Їх просто не існує в моїй пам'яті. Вони поплавилися у однорідну важку прісну суміш. Хоч би цей свинець шарої буденності не тягнув вниз.Існує лише мить. Ти в ній. Ти поза нею. Щось на короткий час прояснюється у голові. Carpe diem. Memento mori. Клац і тумблер перемкнули.Знову відчуваю тіло, холод, голод. Треба вставати і йти — це єдиний спосіб зігрітися. Проблема лише одна — я сам. Зовні мовчазна непривітна стіна. Всередині ж водоспад, гук протирічних думок.Я тут заради пересилення втоми. Випробовую себе. Відкриваю справжнього і височію над тимчасово-поверхневим.Біль минає, вічне лишається — це аксіома"26.10.21