22 червня 1941 року для українців був днем нової надії. Черговий етап кривавої бійні під назвою ІІ Світова відкривав перспективи повалення більшовизму - як колись повалення царату - а отже і відновлення Української Держави. Натомість Україна отримала ще роки важкої боротьби на своїй території. Як і в Перші визвольні змагання, інтереси українців зіштовхнулися з інтересами одразу кількох держав і народів, що воювали між собою. Лише цього разу ще в більш радикальних формах. Зрештою цей день не був початком боротьби для нашої Нації, а день завершення німецько-радянської війни - не був її кінцем. Європа потерпала від самообману і браку консолідації, що не те, що унеможливило повалення більшовизму, а й навпаки - розширило його владу аж до Берліну. В цей день варто згадати в першу чергу вояків батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд" та бійців похідних груп ОУН, які не стояли осторонь історії. Вони перейшли радянський кордон аби 30 червня звільнити Львів від московської окупації і проголосити Акт відновлення Української Держави, недивлячись ні на що. Ми маємо подякувати їм за спробу. Та вшанувати всіх українців, що полягли у тій війні, борячись за незалежність України, хоч і в лавах різних армій.