Важливо усвідомити, що дитячий досвід повної безпорадності може травмувати. Коли в дорослому віці такі люди знову стикаються із цим переживанням, це може спричинити у них відчуття краху й призвести до таких думок: «Я нічого не можу зробити, і ніхто мені не допоможе». У дитинстві чутливих інтерналізаторів могло настільки вразити це почуття, що вони й далі вважають себе жертвами, які не можуть нічого контролювати і перебувають під владою могутніх людей, які відмовляються давати їм те, що їм вкрай потрібно.Навіть якщо вам притаманне таке відчуття жертви, ви завжди можете повернути собі право просити про допомогу і що найважливіше — просити так часто, як це необхідно.Звичка діяти на власний розсуд — це протиотрута від травмівного почуття безпорадності. Хоча дитинство поруч з емоційно незрілими батьками дало вам обмежене уявлення про те, що може запропонувати життя й стосунки, сподіваюся, ви починаєте розуміти, наскільки широкі ваші можливості. Ваше зобовʼязання перед собою — просити про те, що вам потрібно.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"