Сміливо | Нарешті дочитав "Після війни: Історія Європи від 1945 року" Тоні Джадт...

Нарешті дочитав "Після війни: Історія Європи від 1945 року" Тоні Джадта. Від книги я просто в захваті, хоч вона й не далась мені легко. Наполегливо рекомендую усім, хто цікавиться історією ХХ століття. Декілька думок-висновків:1. ВІДНОВЛЕННЯ І НАДІЯКапіталістична частина Європи була зруйнована після війни – і зруйнована капітально. Але вони змогли відбудуватись. Змогли подолати демографічну кризу (покоління бейбі-бумерів). І змогли стати розвиненими, багатими країнами. Цікаво, що дуже багато країн яких ми зараз сприймаємо як багаті та успішні – не були ними ще 70 років тому. Ірландія, Австрія, Угорщина, Італія, Іспанія, Німеччина (вщент зруйнована, а потім поділена) – були бідними країнами зі слабкими (або знищеними) економіками. І мені це дає надію на те, що в нас після війни теж все може піти на краще. Не одразу, але може.2. ПРИВІЛЕЇ ТА ВДЯЧНІСТЬУсьо-на-всього 100 років тому люди не мали доступу до того, що ми зараз сприймаємо за норму. І мова не про технології, зовсім ні. Більшість не мали доступу не лише до вищої освіти, але й навіть до середньої! Не мали доступу до безкоштовної медицини, пільг, виплат, пенсій – будь-яких форм соціального захисту чи допомоги від держави. Їх просто не існувало в природі. Змушує замислитись, скільки всього ми сприймаємо як данність (або й повсюдно критикуємо) – хоча мали би бути вдячними.3. ДЕНАЦИФІКАЦІЯ ТА ЗРУЧНЕ ЗАБУТТЯПісля другої світової війни країни (за винятком страху перед німецьким реваншизмом) впали в загальну амнезію. Німці дуже швидко почали називати себе основними жертвами Гітлера; австрійці пішли слідом. Італійці "перевзулись" під час війни і благополучно не згадували про фашизм. Французи вирішили забути про колабораціоністський режим Віші і почали роздувати міф про всюдисущний народний опір. Нідерланди та Бельгія вирішили не згадувати про величезну (по міркам усього населення) кількість своїх добровольців до дивізій СС. Я це все до того, що не варто очікувати про стрімкий сплеск "покаяння" на росії після завершення цієї війни. Його не буде. 4. БАЙДУЖІСТЬ ЧИ НЕРІШУЧІСТЬЄвропа не стала такою нерішучою з нападом росії на Україною. Найяскравіший і відносно недавній приклад – криза на Балканах після розпаду Югославії, де військове втручання НАТО відбулося через декілька років після його початку, попри усі очевидні звірства. І ми б напевно теж не хотіли туди лізти, були б розгубленими, нерішучими та боязкими. Як не крути, а своя сорочка ближче до тіла. І хоч історія ніколи не повторюється, історія римується. Історія вчить, що "моя хата скраю, нічого не знаю" неодноразово призводила що ще більших катастроф. Саме тому історія дуже важлива. Замість висновку наведу вам цитату з останнього розділу книги:На відміну від памʼяті, яка підтверджує і посилює себе, історія сприяє тому, щоб світ позбувався ілюзій. Більша частина того, що вона оповідає, непокоїть, навіть руйнує деякі уявлення: ось чому використовувати минуле як моральний кийок, щоб гамселити й картати народ за його минулі гріхи, не завжди політично доцільно. Але історію таки потрібно вчити — і час від часу переучувати.