Я працював з тими, хто довіряв і з тими, хто контролював. Вгадайте, де були кращі результати?)

І давайте чесно – не завжди відповідь очевидна.))) Бо не всі відразу помічають, розуміють та правильно трактують, що насправді таке мікроменеджмент.

Спершу це виглядає як «увага до деталей», «бажання все знати», «наставництво», «залученість» – називайте це як хочете. А потім ти ловиш себе на тому, що не приймаєш жодного рішення самостійно. Що кожен меседж у чаті викликає мікропаніку. Що твоя ідея — це ніби прикол, поки її не скаже керівник.А ще буває навпаки. Коли працюєш із тими, хто довіряє. → Коли тобі не дихають у спину, але завжди поруч, якщо треба.→ Коли за фразою "вірю в тебе" немає прихованого дедлайну на вчора.→ Коли відчуваєш себе частиною процесу, а не виконавцем чужого страху. І от саме тоді вмикається продуктивність не зі страху, а з бажання. Бо довіра завжди активує потенціал краще, ніж контроль. Я працював у двох реальностях. І не повернуся в першу навіть за великі гроші.

😊 Телеграм / Інстаграм