- десяте жовтня -голос електричних стовпівгудіння електростанційвраз обірвались.головна ФІЛІЯ обленерго лінія обленергообірвалась від кількості подзвонивших"а світло буде?""в мене робота зривається, я влітаю на купу грошей!""я ТІКТОК-зірка, мені потрібно світитись онлайн, в мене зараз трансляція, в мене ефір!"люди у пошуках чотири дні залазили на ДЗВІНИЦІ, дзвонили в дзвони, як при пожежібезпомічність. безпорадність. а як це, без світла. павербанки лишали дітям як спадщину.ходили до дизельних генераторів, як до церкви. в людей починались ФАНТОМНІ болі без телефонів ніби як без кінцівок,люди чекали штучного світла ніби ВЕСНИ. сходило сонце. починався ранок.павербанки розрядженні.дизель спалено. техніка ще жива на останніх відсотках - рідкість як АДУЛЯР.люди придбавші павери на сонячних батареях з реклами аліекспрес у дві тисячі чотирнадцятомувступають в свої права.дякую за увагу. це був той самий футуристичний та меркантильний вірш про війну, котрий обсиратимуть в чатах.вірш жителя міста, в якому згасає світло й у темряві навіть не чутно сирен.постскриптум:ти донатиш на зсу лише заспокоїти совість.твій сусід донатить на зсу - щоб показати статус.я доначу на зсу - щоб мій друг повернувся живим.і всі троє втомились однаково.без жодних гарантій що твій, сусідський чи мій донат врятує хоч кОгось.я сиджу у безпеці. мене не бомблять, мого міста війна ледь краєм торкнулась.що не змінює того, що кожен снаряд - це кривава рана моїх особистих вулиць.чесно зізнаюсь - цей вірш не лише сліпий беззмістовний набір чи то згусток слів,це та сама каша з металу і решток тіл, що з лютого вариться в голові.