Минає час. У наших поколінняхІ досі ще, через віків пітьму,Лишаються і щастя й біль – незмінні. Стоїть питання гостро так: Чому? Чому у світі цьому сліз багато? Чому навколо стільки є тривог? Чи можна горе зі Землі забрати? Як дивиться на все це з Неба Бог? Чому Він війни й голод допускає? Хіба Йому не шкода матерів? Хіба ж Він сироті не співчуває? Чому бур'ян гріха кругом розцвів? Хіба ж безсилий Він все зло забрати? Сказати " Ні" і бідам і журбі? Де відповідь сьогодні відшукати? Так важко нам признатися собі... Бог Добрий, ні на трішки не змінився,З часів Едему людям волю дав. З яким же смутком  Він на світ дивився,Коли той світ Ісуса  розпинав... Замість любові вибрали Варавву,Буденним нам і звичним стало зло. Лишилось на свободу досі право,Перо до нас у руки перейшло! Ми пишемо історію сьогодні І ми самі формуємо цей світ ... Відкинули якщо тепло Господнє ,Тому і не розстане в душах лід... Відповідальність нам лягла на плечі ,За всі страждання, радість чи красу. За сльози вдів, за посмішки малечі... Невже внесемо знову цвях Христу ? Є воля обирати, як нам бути. Почати з себе варто вже тепер! Бо злу і горю це протиотрута,Давайте ж ми напишемо шедевр! Давайте сонцем у пітьмі світити! Ми можемо самі змінити світ,Якщо не перестанемо любити,Якщо ми не потопчем віри цвіт. А щоб Земля наповнилась піснями, І щоб настав нарешті добрий час,Хай мир і згода буде поміж нами,Хай Бог завжди перебуває в нас. Автор: Мартинюк Наталя (07.10.2024)