Canal Роздуте его Антона Соколова - @sidsego - №286
Знову був в Дніпрі. Цього разу не було шансу оминути ностальгічні місця, бо мета поїздки включала в себе відвідування квартири, де ріс. Я не люблю Дніпро. В основному, тому що я не люблю ту версію себе, що в ньому жила, а кожен камінчик мені про ту особу нагадує. Я досконало знаю це місто і геть не знаю його водночас. Я легко в ньому орієнтуюсь, пам’ятаю всі версії ремонтів, фасадів, магазинів, що були на моєму районі. І я зовсім не знаю, чим живе місто зараз: не знаю закладів, подій, людей. Декомунізація максимально дистанціювала мене від Дніпра, бо я тепер не знаю назви майже жодної вулиці. Антон Соколов жив на Абхазькій, на Ірпінський він не живе і не буде.І я абсолютно не знаю нікого зараз в Дніпрі (за вийнятком 3 людей) і ніхто не знає мене, навіть колишні однокласники дивлячись на мене впритул не впізнають.Весь час в Дніпрі мене роздирали ностальгічні спогади і я не міг вирішити — теплі вони чи гнітючі? З одного боку дуже хочеться туди повернутись, в той день, коли ми вп’ятьох на двох скейтах вчились їздити і зістрибувати з парапету Гагарінського парку, або коли грали в лова навколо каналізаційного колектора в нижньому парку Дубініна і так захопились, що грали 6 годин поспіль, а наступний день від крепотури в ногах ми ледь ходили. Або як ми будували халабуду в полісаднику серед дикого тапінамбуру і це нам вдалось тільки тому, що ми знайшли 4 м будівельної плівки та стару газову плиту, а потім сиділи в цій хатині під час дощу і пишались собою.А з іншого: два скейта на 5, бо не було грошей, за те що грав в лова в нових кросівках — мені сильно перепало вдома, а в халабуді сидів бо часто не хотів йти додому. Але це зовнішні спогади. А ще є внутрішні: яким я був паразитом як друг, яким я був боягузом, яким я був малодушним. Used to.Я дуже радий, що я переїхав з Дніпра і можу жити теперішнім (якби не кацапи, то навіть майбутнім міг би), бо якби лишився в Дніпрі — я б не міг позбутись привида Антона Соколова з Абхазької.
81
23-05-01 20:38