Будь які зміни у Києві нищівним ударом позначаються на житті кожного з нас. Вони підривають моральний стан, ментальне здоровʼя та віру взагалі у будь що. Є бажання зупинитися й послати під три чорти усе: роботу, навчання та своїх близьких з полярно відмінними поглядами. І все б нічого, якби зовсім поруч не залишався фронт.. Сили оборони продовжують невтомно тримати лінію усупереч всьому. Бʼються, знекровлюються та потерпають. Від кадрових змін, корупції, некомпетентності, особистих образ, помст і «старої школи». Проте, Сили оборони тримають цю лінію, не обертаючись у напрямку Києва. Підтримуючи або не погоджуючись. Голосно або мовчки. Але тримають її усупереч. Втратити цю лінію - це втратити все. Чиновників, депутатів, менеджерів, військових, пожежників, лікарів, студентів, Харків, Дніпро, Львів, Київ, Одесу. Втратити її зараз - це віддати своїх дітей напризволяще росії. Я не закликаю покірно мовчати або ж розливати фундамент хаосу. Але я вкотре нагадую: тисячі оборонців - це усе, що в нас є. Це остання, а точніше єдина стіна, яка дає право на вираження позиції щодо усього, що відбувається. Підтримуй своїх. Вір у своїх. І, головне, ніколи не покидай своїх. Бо наразі це все, що у тебе є. Є у нас всіх. Добропільський напрямок. Шульц. Нахтіґаль. На варті серед темені!