в раю говорять суржиком | скільки я там вже за кордоном, майже дев’ять місяців? за цей час мої р...

скільки я там вже за кордоном, майже дев’ять місяців? за цей час мої ровесниці встигають народжувати дітей, а в мені росте лише прірва. прірва неспівпадіння між європейцями та мною — людиною з Житомирської області.не думайте, що я жаліюся — я би ніколи не проміняла своє дитинство на дитинство в умовній Франції. я справді люблю своє село та дотичні спогади більше всіх європ та америк разом узятих. але чим ширше моє коло спілкування (точніше: різноманітніше), тим більше я гублю себе на карті світу.я виросла людиною, що жадібна до всього хорошого. я не сприймаю це як данність. будь-який level-up мого комфорту супроводжується таким же ахуєвшим підйомом на емоційних гойдалках. я не маю золотої середини, все або занадто добре або занадто погано.і коли я проживаю ось це нове «добре» — я проживаю його на 100%. бо мені, блять, є з чим зрівняти)))тут у мене є знайомий зі Швейцарії, я йому часто жаліюся, що європейці взагалі не цінують і не викупають, які вони привілейовані та як їм пощастило.думала, що за цими наріканнями я хвалюся. думала, що в теперішньому моменті саме Я у виграші — бо на контрасті проживати зміни приємніше. ну типу уявіть собі шопінг у Парижі після того, як все життя їздив на базар у Бердичів))мені здавалося, що європейці зажралися і ніколи не відчують того, що відчуваю я з оцим своїм справжнім та непідробним «carpe diem». ну я ж більше excited, мене більше штирить, БУДЬТЕ, ЯК Я, ВІДЧУВАЙТЕ, ЯК Я, ЦІНУЙТЕ, ЯК Ялише з часом я зрозуміла, що більшість моїх нових європейських знайомих просто звикли до хорошого і приймають цю реальність адекватно. знають, що вони заслуговують на це. знають, шо це нормально. що це абсолютно реально.для них більш незрозуміло та незвично, коли я кажу, що ніколи не була в Парижі і ніколи не бачила океан до минулого року.— oh, really?! how come? 😳тому ось такий у мене інсайт. до хорошого ТРЕБА звикати. і постійно наповнювати себе ним. нагадувати, що так і повинно бути. що ти заслуговуєш на хороше. навіть якщо це твоє “вперше”. і треба завжди просити більше.