в раю говорять суржиком | вчора прочитала офігєнний пост, але не можу його знайти, аби поділитис...

вчора прочитала офігєнний пост, але не можу його знайти, аби поділитися.тому перекажу все, що памʼятаю, а ви зробите вигляд, що я сама дійшла до цих думок, а не вкрала їх у когось.ТАК, вкрала не як митець) але від цього вони не стають менш валідними та цінними для мене. можливо, й для вас.тому, друзі, давайте користуватися мудрістю рандомних людей в інтернеті ;)🐯знаєте чому не так легко відчути себе тут і зараз? бо тут і зараз нам може бути боляче, сумно й незрозуміло.важко бути ТУТ, а в не в точці, де є все необхідне, ми розбагатіли, схудли та нарешті не купуємо вінстон з капсулою. звісно, хочеться бути в точці, де легко, спокійно, немає ніякої тривожності та депресивних епізодів, коли не можеш дихати й спати.парадоксально, що найпотрібніший крок, аби МОЖЛИВО зрушити з місця, — це побачити себе ТУТ без ідеї, що скоро щось зміниться.бо ми тут. з тривогою, війною, іноземною мовою на рівні -А1, невдачами, мінусом на карті, незавершеною книгою, недовідносинами та ОБОЖЕМІЙ целюлітом.виявляється, що оце буддистське “тут і зараз” може бути не дуже приємним. бо в своїй уяві ми ВЖЕ класні, реалізовані, пропрацьовані й без мінуса на карті. а тут і зараз… ну…. мʼяко кажучи не так все.короче, з точки неприйняття реальності дуже важко рухатися в майбутнє. в будь-яке. тому давайте вже приймати реальність. навіть ту, в якій є ОБОЖЕМІЙ целюліт і вінстон з капсулою.ну є, і є. шо тепер, з моста пригати?