Дякую організаторам премії Вілениця за цю нагороду і за можливість ще раз нагадати, що Україна захищає сьогодні, зокрема, і свою культуру. Спасибі словенським друзям за підтримку і солідарність. «Що в такому разі керує злом? Чим воно наснажується? Людина, яка зважується на злочин, теж має художні смаки та уподобання, теж може бути начитаною. Російські військові, які вбивають мирне українське населення, мали читати в школі своїх класиків. Чому так звана «російська гуманістична традиція» не зупиняє російських піхотинців на Донеччині та під Харковом? Чому умовний Достоєвський не є моральним запобіжником для своїх читачів? Можливо тому, що немає жодної гуманістичної традиції – є традиція імперії, яка звикла порушувати будь-які етичні приписи та міжнародні норми. І слід нарешті навчитись сприймати літературу як частину суспільної етики, суспільної моралі. Інакше ми лише підживлюємо зло, лишаючи його неназваним і непокараним. В нашій літературі, окрім співчуття загиблим і постраждалим, окрім жалю та підтримки, є велика лють. Лють, що виростає з почуття несправедливості. Розумію, що говорячи про літературу, про стилістику, про інтонаційну досконалість, нам хочеться говорити про довершеність людського генія, про здатність людини парадоксально й точно розуміти суть природи, про гармонію та рівновагу. А втім, давайте зафіксуємо одну дуже просту річ – література не може існувати у вакуумі, вона не може бути відірваною від того, чим насправді живе читач. Література, нездатна засудити зло, назвати вбивцю вбивцею, показати вбивць – просто не гідна свого часу, своєї мови, своєї країни. Тож чи існує відповідальність літератури, відповідальність культури? Розумію, що це дуже незручне питання, що нам – тим, хто має залежність від літератури, хотілося б розділяти політику і культуру, розділяти тоталітарність державної машини і ліберальну сутність культурного процесу. Проте реальність часто виявляється не такою чіткою, і культура, вписана в суспільну аморальність, теж стає частиною зла, частиною механіки вбивства, потоку знищення. Просто справедливість зокрема полягає і в тому, що винні мають бути названі винними, і ми мусимо говорити про відповідальність культури за те, що суспільство так легко приймає ідеї реваншизму і ксенофобії. Фашистським суспільство роблять не лише політики. Очевидно, що і злочинці і праведники читають у школі ті самі тексти. На кого в такому випадку нам перекладати провину за вчинені злочини? На учнів, які не вміють читати? На вчителів, які не вміють пояснювати? Чи і на класиків теж, чия долученість до тієї чи іншої національної культури робить цю культуру частиною великого зла? Ми не можемо відокремлювати літературу від реальності, яку вона описує. Це безвідповідально і щодо літератури, і щодо реальності. Наш світ – світ воєн, масових поховань і бомбардувань житлових кварталів – є доволі точним відбитком уявлень багатьох поколінь письменників. Вони намагалися розгледіти в цьому світі природу добра і зла, вирахувати народження пристрасті і скороминучість ніжності, передбачити циклічність закоханості й постійну присутність самотності. Великою мірою, світ є саме таким, яким його описують письменники. Чи несуть вони відповідальність за написане?»https://radiokhartia.com/news-and-comments/serhii-zhadan-laureat-mizhnarodnoi-literaturnoi-premii-vilenytsia-2026-tekstova-versiia-ioho-promovy/