Сьогодні Роману Ратушному мало б виповнитись 28…Найкращий з нас.Принциповий, впертий, відчайдух з палаючими очима.Таким він був і в боротьбі за Протасів Яр, і на фронті.Таким він залишиться в нашій пам’яті.Його боротьба почалась задовго до вторгнення.Для когось це виглядало, як активізм, як “міський конфлікт”, як справа кількох десятків небайдужих.Але насправді це була війна. Війна за право на свій Київ.Війна за збереження історії і культурної спадщини міста.Війна за те, щоб Київ не став пустелею із бетону.За кожне дерево, за кожну стежку, за кожен голос, який влада хотіла придушити.Потім прийшла велика війна - і Рома став до лав ЗСУ.Без пафосу. Без “піару”.Бо знав, що зло не зупиняється, воно просто змінює форму.І тоді, коли багато кого паралізував страх або зневіра, він пішов захищати країну, як раніше захищав пагорби нашого Протасу.Просто і ясно: це - мій дім, і я його не віддам.Його вбила росія, але не змогла вбити те, заради чого він жив.І поки ми пам’ятаємо - його боротьба триває.У кожному публічному просторі, де ще можна дихати.У кожному нашому «ні» на адресу забудовників і корупціонерів.У кожному волонтерському зборі. У кожному дроні, що летить на передову.Він загинув, щоб ми вижили.Не просто фізично - а як громада, суспільство, яке здатне чинити спротив.Як спільнота, що не продається, не мовчить, не здається.Цього дня хочеться не тільки сумувати.Хочеться згадати, для чого ми живі.Що ми маємо продовжити. І в цій боротьбі наша місія. І найкраща памʼять - це завжди дія.Пам’ятаємо.І не відступимо. Не здамо ні Протас, ні Україну, ні свободу.