Найважче в Церкві - не побачити чужу неміч, а не втекти через неї від Христа.Бо там, де люди, там завжди буде біль. Буде нерозуміння, втома, слабкість, іноді холодність, іноді навіть рани. Але Церква тримається не на бездоганності людей, а на святості Господа, Який не перестає діяти навіть серед нашої немочі.Тому не треба шукати в Церкві земного раю без боротьби. Треба шукати Христа. Того, Хто приймає блудного, торкається прокаженого, піднімає впалого, прощає розкаяного і зцілює серце, яке вже не має сили саме себе врятувати.Церква - це місце, де душа вчиться правді. Де гордість поступово ламається покаянням, де образи омиваються молитвою, де людина перестає бути самотньою у своїй боротьбі. Бо поруч стоять такі самі зранені, але ті, що дивляться в один бік - до Спасителя.І якщо серце ще болить за Бога, якщо ще тягнеться до Чаші, якщо ще хоче очиститися, значить, воно живе. А живе серце Господь не відкине. Він прийме, зігріє і поведе далі.Бо Церква - це не втеча від реальності. Це дорога через правду до воскресіння.