Ігумен Саватій (Собко) | Євангельське читання цього недільного дня готує нас до зустрічі велико...

Євангельське читання цього недільного дня готує нас до зустрічі великого свята Богоявлення. Воно звертає наш погляд до початку спасительного служіння Господа і спонукає замислитися, які настанови дає нам сьогодні слово Святого Писання.Перша і надзвичайно важлива настанова полягає в тому, що кожна Божа справа є премудро приготовленою і звершуваною у свій час. У Євангелії ми бачимо, що ще перед тим, як Господь Ісус Христос вийшов на проповідь до народу, Бог посилає перед Ним великого пророка Іоана Хрестителя. Він іменується Предтечею, бо був покликаний йти попереду Месії і готувати людські серця до прийняття Спасителя.Бог упродовж багатьох поколінь готував людство до того, щоб воно змогло почути і прийняти спасительну проповідь. І безпосередньо перед явленням Сина Божого світові, як завершення цього тривалого приготування, Господь посилає Іоана Предтечу з проповіддю покаяння і звісткою про близький прихід Месії.Сьогодні у Євангелії ми чуємо слова, сенс яких у Святому Писанні є протилежним до того значення, що закріпилося у повсякденній мові. Це слова: «Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мк. 1:3). У звичному вжитку цей вислів часто сприймається як образ марного крику, голосу, якого ніхто не чує. Людина ніби волає у пустелі, де немає слухачів.Та справжній біблійний зміст цих слів зовсім інший. Вони означають здійснення Божого пророцтва про прихід з пустелі великого пророка, який голосно і сміливо сповіщає про наближення Господа і закликає людей приготуватися до Його приходу. Водночас ці слова мають і глибоке духовне значення для кожного з нас. Вони є закликом до покаяння і виправлення, зверненим особисто до нашого серця. Бо життя людини без Бога справді подібне до пустелі, але Господь наближається, щоб наповнити її життям і благодаттю. Тому кожному з нас потрібно потрудитися і приготувати дорогу Спасителю до власного серця.Дорога, яку Іоан Предтеча закликає приготувати для Господа, насправді є дорогою, необхідною насамперед для нас самих. Коли ми ставимо перепони на шляху Бога до нашого серця, коли покладаємося лише на власне мудрування і не шукаємо пізнання божественної премудрості, ми шкодимо не комусь іншому, а самим собі. Адже єдиний шлях спасіння для людини полягає в тому, щоб іти за Христом, взявши свій хрест.Ніхто з нас не знає всієї дороги до спасіння, бо ми не знаємо навіть того, що принесе завтрашній день. Але якщо ми довіримося Богові, якщо відкинемо самовпевнене мудрування і сповнимося довіри до Його премудрості, то навіть ідучи незнаною дорогою не заблукаємо. Бо ця дорога приведе нас до Царства Небесного, яке через явлення у світ Сина Божого стало близьким для кожного з нас.