На 7ий рік еміграції в Іспанії відчуваю себе дуже інтегрованою. - Знаю сусідів по вулиці, їх звички та багато батьків зі школи малих - Вже пройшла податкову перевірку 👻 дві 🤓- Заводжу дружні стосунки трьома мовами. - Мені досі здається що іспанська у мене така собі, тому що системно я її вчила лише 3 місяці, проте в реальності обмежень я вже в ній майже не маю. Тому якщо ви відчуваєте себе не в своїй тарілці…Це факт. Ви не в своїй тарілці. Все нормально. Потрібен час.Важливо обрати місце, де ви будете згодні долати мінуси. Вони будуть абсолютно усюди. Їх багато, вони нові, тому лякають. І ще - дайте собі час. Моя перша еміграція сталася в віці 18ти років в Німеччину і звичайно, після цього вмістити себе в картину одного світу було неможливо. Якщо брати весь мій вік, то 33% життя, я не живу там, де народилась. Якщо брати доросле/свідоме життя - 65%. 😳Мені важко уявити відчуття у людей з вимушеною еміграцією, тому що у мене це завжди було за моїм бажанням та рішенням. I am driving this bus. Проте, цією своєю історією я хочу нагадати одне: дайте собі час. Інтегруйтеся поза знайомим соціумом, вивчайте світ. 🌎 Він великий цікавий і скоріше за все.. чекає на вас. Нових, сміливих, вітальних.