Мій другий тато - Генерал. Відповідно… виховували нас досить чітко з рамками. Правило щодо запізнень було одне і дуже просте. На скільки хвилин ти запізнився, стільки днів не гуляєш. Взагалі. Тобто: 30 хвилин запізнився - місяць сидиш вдома. Школа - дім - репетитор. Все. Жодних веселощів з друзями, тощо. Могли відібрати телефон, якщо сперечатися. 😉Ніякі перемовини не працювали. Повна відповідальність за свої дії. Мовчки, приймаєш реальність тай все. Також батьки одного разу вирішили нас з сестрою «напоїти» алкоголем. Були гості і вони наливали нам вино на рівних. Щоб перед тим, як ми поїдемо у своє студентське життя вони побачили як ми себе поводимо під впливом алкоголю, а ми отримали перший досвід. Я памʼятаю свої перші два тижні в університеті.. мені не дзвонили жодного разу. Захочеш ? - Подзвониш. Ми тут. Справляйся. У тебе вийде. Якщо чесно, я боялася що загуляю по клубах по такій необмеженій свободі 😅👻Однак, замість цього я виявила себе у бібліотеці🙄🤓, на консультаціях на кафедрі та на додаткових заняттях 😂Вечірки та клуби звичайно також були, але ніколи це не зупиняло мене від того, щоб вчасно прийти на першу пару о 8ій ранку. Висновок я собі ще тоді зробила: якщо систему запрограмувати заздалегідь, вона автоматично буде повертатися до встановленоі норми поведінки. Вдячна 🙏🏼своєму батьку та мамі за такі цікаві приклади мудрого батьківства.