У час Великого посту літургія Церкви кладе нам в уста молитву, яку пророк Даниїл звертає до Господа від імені всього народу. Слова пророка Даниїла починаються зі щирого визнання невірності народу, він визнає скоєний гріх і соромиться його: «Тобі, Господи, справедливість, нам же сором на обличчі». Це визнають і ті, хто залишився на батьківщині, і ті, хто проживає в землях вигнання. Всі, без винятку і без розрізнення, нарешті усвідомлюють свій тяжкий гріх, який якимось чином супроводжує трагедії, що спіткали їх. Звичайно, порушення угоди вимагало б засудження з боку Бога. Пророк усвідомлює це, але сміливо звертається до Бога з молитвою: він звертається до Бога, заступаючись за народ, щоб у своєму великому милосерді Він змилосердився над ним. Визнання провини відкриває шлях до прохання про прощення. Пророк ототожнює себе з усім народом і заступається за спасіння Єрусалима. Така поведінка нагадує поведінку Авраама, який благає Бога про спасіння міста Содому, або Мойсея, який постає перед Богом як заступник за народ. У важкі моменти історії завжди треба запитувати себе про свою невірність і відповідальність. Коли марнується дар миру, треба, як Даниїл, відчувати сором за те, що ми віддалилися від Господа. Господь вислуховує молитву Даниїла і вказує йому час, встановлений для того, щоб покласти край злу і «запечатати гріхи» (Дан 9,24): це сімдесят тижнів, після яких, згідно з біблійною традицією, відбудеться ювілейне прощення, яке оновить світ.