Черговий яскравий приклад ефективності антидронових сіток на прифронтових дорогах України. Ці споруди у нас почали встановлювати трохи менше року тому, однак починали вже з тих ділянок, де було доволі пізно. Вже тоді було незрозуміло, чому така запізніла реакція, якщо було очевидно, що в умовах тотальної війни безпілотників ці сітки дають шанси на виживання особового складу, техніки та логістики загаломОднак тоді здавалося, що, попри запізнілу реакцію, процес буде масштабним і активним. Майже рік минув, але системності із захистом доріг і населених пунктів у нас так і немає. Натомість активність різного роду безпілотників з боку росії в нашому тилу з метою перерізання логістики зросла кратно. З кожним місяцем росіяни залітають дедалі глибше, а основна ставка залишається незмінною - перетворити всі наші шляхи постачання на суцільні дороги смертіАктуальне питання на сьогодні: чому захисні сітки встановлюють абсолютно рандомно і хто за все це відповідає?У нас є приклади населених пунктів, затягнутих сітками, за 35 км від ЛБЗ - водночас є населені пункти абсолютно без сіток у 10–15 км від ЛБЗ. Те саме стосується й різних доріг. Підхід до цих захисних споруд залишається абсолютно вибірковим і не має єдиного алгоритмуТакож актуальним є питання подальшого обслуговування цих споруд, адже вони досить часто зазнають різного роду механічних пошкоджень ще до того моменту, як у них починають потрапляти дрони. Дуже часто сітки зачіпає техніка, що проїжджає під ними, що призводить до різних наслідків. Після пошкоджень конструкцій – практично у 100% випадків вони просто залишаються в такому ж станіТе саме стосується й інженерії самих конструкцій: іноді стовпи для сіток розташовані занадто близько до самої дороги, зважаючи на те, що нею в обох напрямках має рухатися доволі великогабаритний специфічний транспорт - це тягне за собою щонайменше пошкодження конструкцій, а щонайбільше – випадки ДТП з різними наслідкамиАле як з установленням, так і з обслуговуванням – ніхто не може сказати, хто за це відповідає