Сумне відкриття щойно зробила - сумне й гірке.Гортала стрічку новин у одній громаді - треба було по роботі. Бачу допис - Герой на щиті. Типовий, як наш страшний час, допис про земляка, який загинув на війні - поховання, побратими, вручення прапора. Але прізвище здалося знайомим, бо незвичне. Дивлюся уважніше фото - впізнаю жінку на них.Це був 2019-й. Вона буквально кричала у мене в коментарях: - Що толку з вашого дипломата ? Мій чоловік на війні! Я хочу щоб це все припинилося! У тебе чоловік на війні?Мої аргументи розбивалися, як об скелю, об її «мій чоловік на війні!». Бо у мене не було чоловіка на війні. І не було чим перекрити її лемент.Я лише запитала, звідкіля у неї впевненість, що розвеселий кандидат владнає криваве питання війни. Якщо він - це очевидно - в гріш не ставить військову справу і дуб зелененький у надскладних питаннях.Але… - Правильно тебе тут всі посилають, - писала мені жінка.Її чоловік воював тоді, коли були ротації, демобілізація тощо. Тоді - коли не було і не могло бути такоі війни. І була повага до військових, буквально культ армії. Її чоловік воював донедавна. Навіть не буду порівнювати і співставляти. Зрозуміла? Нарешті, зрозуміла? Бо чоловіка не повернути, а у нас одного віку сини підростають.Боляче..Героям слава!