Північ Житомирщини. Перші дні повномасштабного вторгнення. Частина сіл окупована. Орда наближається щогодини. Якимись незбагненними шляхами на волонтрів виходить бабуся, яка проживає у віддаленому селі, і яка опікується трьома внуками-хлопчиками. Батька вби'ли до лютого минулого року, мама померла задовго до усього цього. Один з хлопчиків має важкий діагноз. Напевно не знаю, який, але дитина не ходить. У сім'ї не було возика! Возика для дітей з інвалідністю! Коротше, до війни бабусі, видно, в голову не приходило, що такий возик має бути, але повстало питання виїзду, вірніше, втечі від орди, тому виникла у ньому потреба.Скажені - у святому сенсі - волонтери якось прориваються до них стежками лісовими і доріжками польовими, бо скрізь по дорогах уже мчить на запрошення на шашлики орда.Привозять возик. З хати виходить старший хлопчик і несе на плечах паралізованого братика. Виявляється, так вони пересувалися досі! Виносить і садить на лавочку.Дитина, попри неспроможність рухатися, має надзвичайно світлу голову і якусь надлюдяність. Він вмовляє братиків та бабусю покинути його і тікати. Для нього головне, аби рідні були у безпеці.Малого так вразив подарунок волонтерів, що він пообіцяв розвиватися, старатися встати, не бути тягарем тощо ..Я мала цю історію перекласти іноземцям. Я не змогла договорити. Сподіваюся, вони зрозуміли. Моє щастя, що я її чула вдруге, бо мене, чесно, паралізувало б під час розповіді, якби я не знала закінчення.Святі божевільні волонтери пишуть допис у соцмережі, який вибухає відгуками від багатьох людей. Сім'ю вивозять в безпечне місце, а дитину - на реабілітацію. За останніми новинами, він має значний прогрес у спробах стати на ноги...2023