Я вперто ходив по паризьких «Інвалідах», не зводячи погляду з труни з Імператором.Її оточувала сфера з написами найбільших перемог - Маренго, Аустерліц, Фрідланд, Йена, Ваграм, Москва.Я ходив, і не міг зрозуміти, що я відчуваю. Ось я начебто потрапив у центр вершини європейського духу, думка про який колись звела мене з глузду і назавжди закохала у себе, і найголовніше — дозволила відчути подібність струнами метаромантики, полумʼям екстремального стану свідомості війни.Я не відчув нічого. «Абсолютний світовий дух на білому коні» яким побачив його Гегель, не може бути зосередженим у фізичних кордонах географічних локацій.Це образа для масштабу. Він зосереджений у глибині досвіду, який безсмертний перед обумовленостями часу. Він універсалізований у абсолютній щирості почуттів, і тому сидячи в гарячих підвалах донецьких укріпрайонів, ми відчували себе ближчими до генерала Лассаля, який з шаблею наголо настрибував на австрійську піхоту під Ріволі, на генерала Рампона, який поклявся вмерти, але не віддати ворогу вершину Монтенотте, на Маршала Нея, який героїчно відстрілюючись, разом зі своїми солдатами відступав снігами Росії, показуючи найбільші з якостей людського духу. Абсолютне має частку у субʼєкті. Субʼєкт може його розкрити настільки повно, наскільки це дозволять обставини. Або Провидіння. Наполеон настільки близький до нас, наскільки близька ранкова кава у морозному бліндажі. З цим ми розібралися. А як близькі ми до тих, ким мали би бути?Відповідь я залишу наступним гостям паризьких Інвалідів.