#РубіжнеРазом. Родина, яка стала на захист України

Є родини, чий побут докорінно змінила війна. А є ті, чиї покоління об'єдналися заради захисту України. Саме такою є родина мешканця Рубіжного Євгена Савченка. Із самого початку війни Євген обрав шлях військового священника та офіцера капеланської служби. Увесь цей час він перебуває поруч із бійцями, зміцнюючи їхній дух словом, молитвою та конкретними справами. Нині цю місію з ним розділяють і його сини, а один із них — разом із дружиною.

До війни життя родини Савченків було простим і насиченим турботами про велику сім’ю. Євген служив пастором церкви євангельських християн-баптистів «Надія», працював охоронцем у Рубіжанській середній школі №3, підробляв на будівництві. Разом із дружиною вони виховували вісьмох дітей - чотирьох синів і чотирьох доньок. Особливе місце для родини мала дачна ділянка у селищі Пшеничному. Там вони проводили вільний час, працювали на землі й мріяли згодом переїхати туди жити, залишивши міське помешкання дітям.

Та війна внесла свої корективи. Після початку російської агресії у 2014 році церква, де служив Євген, допомагала людям, які залишили окуповані території, підтримувала мешканців прифронтових районів. У 2017 році Євген почав служити військовим як капелан-волонтер. А у 2020 році підписав контракт із Збройними Силами України та став військовим священником у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Відтоді його служба — це щоденна присутність поруч із військовими. Підтримати, вислухати, помолитися разом, допомогти пережити складний момент — іноді саме це потрібно людині, яка перебуває далеко від дому. Разом із бригадою Євген виконував завдання на Сумщині, Харківщині та Донеччині.

«Для мене честь служити нашим воїнам словом і справами», - говорить Євген.

Згодом військова служба стала спільною справою не лише Євгена. До батька у бригаду прийшов служити старший син Богдан. Згодом до війська долучилася і його дружина Лілія. Ще один син, Віктор, також служить у лавах Збройних Сил України. Діти вже мають нагороди та відзнаки за службу. Для батька це особлива гордість. Але за нею - і щоденне хвилювання, очікування дзвінка та надія на зустріч.

Повномасштабне вторгнення змінило життя Савченків, як і мільйонів українських родин. Війна розділила родину. У Рубіжному залишилися житло, майно, звичне життя, церковне служіння та друзі. Діти були змушені швидко подорослішати. Одним із найважчих періодів для родини стали перші місяці повномасштабної війни. Дружина Євгена була змушена виїхати за кордон, а син Віктор залишився у Рубіжному. Він допомагав рятувальникам, евакуював людей, забезпечував мешканців водою. У молитовному будинку також видавали їжу тим, хто її потребував. Майже два місяці родина не мала нормального зв’язку з Віктором.

А потім була зустріч. Саме такі моменти назавжди змінюють ставлення до простих речей - обійняти рідну людину, побачити дружину, сісти разом за один стіл. Сьогодні велика родина розпорошена по різних куточках України. Та відстань не змінила головного - вони залишаються родиною.

«Ми більше усвідомили, що саме сім’я є місцем, де тебе чекають, де тебе приймають і де ти потрібен не за щось, а тому, що ти свій», - говорить Євген.