от бачу вже хтось намалював Лорда Джаганата як фембоя (?) в формі штазі (???) так що одразу згадується мій пост з уривками Authority де був корпоративний Релігімон - тут це звісно шутка про консюмеризм але про сліяєніє крупного капітала з божественним еросом можна сказати набагато більше - про те що релігійний аффект це не тільки про про розтікання у силі, величі і славі, але й про про щось маленьке та маленьке, мое. Якщо в першому випадку у нас смерть его через велич, то в другому імпульс турботи і якась protective відданість, в обох випадках асиметричні power relations. Можна згадати як люди різко захотіли дітей після популярності Бейбі Йоди (знову у нас могутня істота у формі милого бейбіка), про історії дитинства Ісуса і Крішни, так і про датабаза-споживання Азуми і фікшн-бажання Танакі, де якраз це мое-продукт теж виступає ідолом/іконою, але секулярною ака ринковоюМи хочемо що би Божественне турбувалось за нас, але інколи нам хочеться турбуватись за нього і їхня cute-версія виступає якраз як ікона - мое-фігуру не сприймають за реальність(більшість) бо штучність є частиною привабливості. Мое і ікона/ідол також функціонують як стилізовані машини-посередники т.я ікони/ідоли теж не виконані в реалістичному стилі. Чому? Бо вони є афективними інтерфейсами, тобто їх вигляд функціональний в першу чергу - викликати або жах, або велич або як у нас - уміленіє і бажання потіскати, може навіть переслати з підписом "ми?" гік чистить свою полку фанко-попів = стара пані в індії/японії доглядає за ідолами бога, або римські домашні боги до прикладу