Дискусія про можливе підвищення вартості проїзду в Києві очікувано стала емоційною. Але в цій дискусії бракує одного важливого елементу: розуміння, що у нас війна. Дотація на громадський транспорт з бюджету міста становить 12 млрд грн на рік. Це, зокрема, компенсація за проїзд пільгових категорій і покриття різниці між реальною вартістю послуги та тим тарифом, який платить пасажир. Водночас Київ торік також спрямував 12 млрд грн на підтримку Сил безпеки й оборони, закупівлю дронів, РЕБ, техніки та автомобілів для військових. Київ зараз є одним із найбільших донорів допомоги армії серед українських міст. Тобто питання не лише в тому, чи багато, чи мало ми платитимемо за проїзд. Питання в тому, звідки місто братиме гроші, якщо транспортні витрати й далі зростатимуть, а тариф залишатиметься політично замороженим? Бо міський бюджет сьогодні має зовсім іншу структуру видатків, ніж у мирний час. І тут виникає неприємна, але чесна логіка. Якщо зростання транспортних витрат з’їсть додаткові мільярди з міського бюджету, ці гроші доведеться забрати з інших напрямів. Ціна непідвищення тарифу теж існує. Вона просто менш очевидна. Її не видно в турнікеті метро, але її може бути видно в бюджетному рядку, де замість дронів, РЕБ чи техніки для підрозділів доведеться закривати транспортну дотацію. Тобто без зміни ціни на проїзд Київ буде змушений продовжувати дотувати транспорт замість допомоги війську. У воєнний час кожна бюджетна гривня має альтернативну вартість. Якщо ми хочемо, щоб Київ і далі системно допомагав військовим, треба чесно відповідати на запитання: хто і з яких джерел оплачуватиме різницю між реальною вартістю транспорту та політично зручним тарифом?