Справжньому чоловіку потрібно постійно розвиватись, ставати кращим, ніж він був учора, і доводити собі, що він може там, де в нього не вірять…Для мене в школі це були бійки. Потім вільна боротьба. Далі ММА та околофутбол.Я постійно виходив із зони комфорту і доводив сам собі, що навіть коли все проти мене — я впораюсь. І навіть якщо я не став чемпіоном, я вибудував у собі якості йти до кінця. Програти не соромно, соромно — здатись, не спробувавши, і все життя думати: «А що було б, якби…»Свій гештальт на «культ сили» я закрив вже давно. Не треба комусь доводити, що я сильніший чи слабший, бо ти дійсно знаєш свій рівень, і «мірятись хуями» вже не цікаво і навіть смішно.У далекому 2015-му, блядь, це ж 10 років тому, я прийняв рішення переїхати в Марсель. І втретє спробувати побудувати своє життя в новій країні — без багатих батьків і зв’язків. Своє чоловіче его я хотів проявити саме в цьому: заробляти гроші, зробити документи, відкрити маленький, але прибутковий бізнес; уперше в житті купити нову машину, Харлей, про який я давно мріяв, і так — у кредит; але купити свою квартиру…І знаєте що? Після шляху нелегала, який знає три слова французькою, — у мене все блядь вийшло.І тут почалась повномасштабка.Як чоловік, як боєць, як воїн — я не міг не залишити все і не приїхати на допомогу друзям…Совість і честь для мене виявилися вагомішими за комфортне життя, до якого я так довго йшов і мріяв.Можливо, за кордоном я втратив майже все, але тут я знайшов любов свого життя і чотирьох кращих друзів. З усіма я познайомився тут, під час війни…Війна щось забирає, але щось і дарує.До чого я веду. Будучи четвертий, та маю надію — останній — місяць на лікуванні, я намагаюсь вижити на зарплату в 31 тисячу грн.Я не відчував себе таким «бідним» із 2015 року. Чоловіче его — заробляти гроші — не дає спати через день. І от друга ранку, а я пишу цей, нахуй, нікому не потрібний текст…Обравши цю складну професію, але не зрадивши совісті й принципам, держава мені й тисячам таких, як я, «дякує» таким плювком в обличчя. І нічого не зміниться!Але й опускати руки справжній воїн не буде — він не має на це права, він сам собі його не дасть.Найбільша моя мрія в житті — зробити так, щоб моя дружина ніколи не працювала.Ніколи.Я обов’язково її виконаю.Даміна, я дуже тобі дякую за любов, підтримку і за те, що ти поруч у такі складні часи, знаючи, що в тебе в житті все могло бути набагато краще. Але ти обрала саме мене і цей нелегкий шлях — бути дружиною військового.Ти неймовірна жінка.Як би не було важко, головне — що ніколи не буде соромно.