Таракан. Це я так тебе назвав. Бо ти живучий. І, сподіваюся, виживеш. Знайомтеся, Ви поняття не мали хто такий Владислав Комісаров. Ось, це він. Мені дуже тяжко писати про близьких людей. Я навіть процитую Данила Яневського "По перше він - людина". Насправді босяк й ще той пройдоха. Це той випадок, коли з макаки пробували зробити людину. І часом це працювало. Був мобілізований, пройшов навчання у Великій Британії. Але потім мені зателефонували з Шевченківського РТЦК СП м. Києва й повідомили що під час виконання бойового завдання пропав безвісти. Зʼясовували через свої джерела. Сказали що в полоні. А потім ті ж джерела сказали що загинув. Ситуація непевна. Із загальних характеристик Тараканчика - розгільдяй, рішала на районі. Гопнічек. Камʼянське, шо тут додати. Але, мушу розповісти одну історію. До початку великої війни він каже: полетіли на Санторіні! Я кажу - купиш квитки й полетимо. І шо ви думаєте, він не знаю де, знайшов гроші. І купив. Звісно, що я почувався як батько. Власне, в мене й було до нього таке ставлення. І за це мені багато хто дорікав. Типу "Та нахуй ти з ним панькаєся?". Але, скажу чесно, я люблю людей і вірю в людей. Ні, я не Сухомлинський і не Макаренко. Але добро завжди вертається. Таракан страшно боїться води. Почувався королем в басейні готелю. Клеїв дівчат. Ну, це нормально. Але є одна людина, яка його витягла в море свого часу в Єгипті. Таня Пришляк. До чого я це пишу. В нього сьогодні, 4 травня,день народження. І який би піздюк він не був, я хочу аби він був живий.