Марина Абрамович про Balkan Erotic Epic:

«Ми постійно забуваємо минуле. Забуваємо, звідки походимо. Сексуальна енергія – це єдина енергія, яку ми маємо у своєму тілі. То як ми її використовуємо? Ми можемо спрямувати її на ніжність і любов, а можемо – на війну, жорстокість і вбивства. Це одна й та сама енергія.

Зосередитися на чомусь, що було в минулому, і повернути це в теперішнє, у нашу нинішню мить, коли ми перебуваємо в такому політичному лайні, – від потепління планети до бідності, війн повсюди й неймовірних президентів, які керують країнами, – це настільки божевільний час, що ми маємо зустрічати його з надією, гумором і сексом.

Я намагаюся перевести ваше сприйняття тіла як чогось порнографічного в іншу площину. Коли ви дивитеся на цю роботу, думаю, ви замислюєтеся про власну смертність. Ви думаєте про сум, меланхолію. Думаєте про скорботу. Думаєте про любов. Думаєте про сталість і минущість.

Ви не думаєте про оголеність. І нам необхідно навчитися читати її саме так, адже ми настільки звикли бачити оголене тіло лише в тому вигляді, у якому його подає нам маркетинг.

У моєї матері було стільки емоційного болю, що вона прагнула лише одного: зробити з мене героїню. Вона хотіла зробити мене емоційно недоступною, і це було абсолютно неправильно. Коли я створила її образ для Balkan Erotic Epic, вона постала суворою, контролюючою жінкою, яка з огидою дивиться на все навколо.

Але потім вона приходить до кафани – так у нас називають таверну, місце, де може статися будь-що. Музика проникає в її душу, і вона починає звільнятися. Вона відчуває любов і пристрасть, відчуває надзвичайну повноту емоцій і тілесності. Вона роздягається й відпускає себе на волю.

Ця сцена багато в чому стала для мене найвизвольнішою роботою, яку я коли-небудь створювала. Щоразу, коли починається ця сцена й я бачу, як звільняю власну матір, я відчуваю, що це найбільш автобіографічна робота з усіх, які я коли-небудь робила.

Повторення (репетиція) – ключовий елемент у всьому. Коли ви робите щось із надзвичайно високою дисципліною, з точним дотриманням часу й упродовж тривалого періоду, ви створюєте пастку для власного розуму, який постійно зайнятий думками. Це допомагає досягти такого стану свідомості, у якому розум спорожнюється. І лише тоді, коли розум порожній, ви можете зосередитися на теперішньому.

Теперішнє – це стан без мислення. Це справжнє «тут і зараз». У цьому й полягає сутність перформансу. Коли ви перебуваєте в стані присутності, ви приводите публіку в теперішній момент і можете створити той особливий енергетичний стан, який має таке велике значення»