Доброго ранку. Іноді те, що спочатку здається хорошим для нас, насправді може бути поганим, а іноді те, що здається поганим, несподівано приносить важливий і цінний досвід. Наше перше враження, добре це чи погано, не завжди є правдою. Нам потрібно одночасно і знаходитися в зоні комфорту, і виходити з неї. Але якщо ми не знаходимося в зоні комфорту, то як ми з неї будемо виходити? В нас не буде опори, ресурсу, того, що наповнює. Нам потрібен простір, який розслабляє, заспокоює, сповільнює, дає землю, дає опору. Але разом із тим не можна залишатися лише в зоні комфорту, бо іноді комфорт зупиняє розвиток. Зупинка – це деградація. Неможливо залишитись на тому ж рівні без практики, без руху вперед, бо сила відходить, і відбувається відкат. Іноді те, що здається складним або страшним, насправді необхідне для зростання. Тобто нам потрібне і те, що наповнює та заспокоює, і те, що допомагає розвиватися, що працює з нашими страхами, упередженнями, комплексами, затисками; що повертає енергію, силу, робить нас ціліснішими та щасливішими. Одне без іншого не працює. Ви повинні не тільки бути в зоні комфорту, а й виходити за неї. Не тільки усвідомлювати свої межі, а й виходити за них. Ви ніколи не можете вийти за свої межі, якщо їх не усвідомлюєте. Якщо залишатися в своїй клітці, у межах, ми обмежуємо свій потенціал. Баланс потрібен завжди: між заспокоєнням і розвитком, між силою і задоволенням, між «хочу» і «потрібно». В однобокості немає стійкості: лише комфорт – це стагнація, лише напруга – це виснаження. Спочатку окреслюємо свої межі, помічаємо, що нам підходить, а потім тримаємо їх і одночасно наважуємося виходити за них. Іноді не зовні, а всередину, у глибину, у чесність із собою. Життя тримається на поєднанні різного. Різні підходи, різні інструменти, різні способи ведуть до одного – цілісності, до щасливішого, гармонійнішого життя. І все це веде до повернення до себе.