Чи відійдемо ми від кріпосної політики, в якій вибори розглядаються як «Юрʼїв день», коли населення може обрати собі пана⁉️Є два принципово різних підходи до виборів:1️⃣ ) Електорально-демократичний — той, яким ми традиційно послуговуємось мив Україні, коли в результаті розчарування шукають іншого месію.В цій парадигмі фінансово-промислові групи, та регіональні еліти шукають на кого зробити ставку, з-поміж фаворитів кампанії, щоб бути за столом прийняття рішень.У цьому випадку, поки громадян очікують змін в підходах до врядування та змісту політик, які впроваджуються, вузьке коло наближених впливає на розподіл «крісел» та «потоків».Ті, хто оплатили вартість виборчих кампаній, замовляють музику тим, кого вони за свої гроші привели до влади.То ж, певна річ — управлінська культура нуворишів не змінюється, як і зміст політик, які впроваджуються ними. Не можуть нові люди, які в старт спосіб прийшли до влади, робити нові речі❗️Як казав Ейнштейн, — «марно розраховувати на інші результати, продовжуючи робити одне і те ж».Матеріал Українська правда просякнутий цим електорально-демократичним духом, в якому розповідається населенню, як там пани домовляються про те, хто них піде до «кріпаків» просити підтримки «Юрʼєвого дня».Хочеться сказати — це ж вже було у Відні, коли вирішували питання найкращої пропозиції для «кріпаків» після Революції Гідності! 😁То ж варто розглянути й інший підхід, якими послуговуються в розвинутих демократіях.2️⃣ ) ліберально-демократичний (як його визначають науковці), або учасницько-демократичний — коли громадянське суспільство (організовані групи інтересів) визначають які проблеми у який спосіб мають бути вирішені (політичний мандат), а тоді визначаються через пошук кращого кандидата (праймеріз), який здатен реалізувати цей політичний мандат, з тим, кого підтримати на виборах (в тому числі фінансуючи кампанію цього кандидата).В цій парадигмі громадяни гуртуються не довкола персоналій, а довкола точок болю, які вони хочуть усунути. Це стосується як широких суспільних мас, які обʼєднані і різноманітні громадські організації, спільноти та коаліції; так і бізнесу, який обʼєднаний в різноманітні асоціації та клуби.В цій парадигмі вони:- по-перше, визначаються з проблемами, які мусять бути усунуті в результаті врядування наступного персонального складу представницьких органів влади;- по-друге, формують власне бачення того, в який спосіб вони воліють вирішити визначені ними проблеми, що стає мандатом для тих, кому буде делеговано вирішення проблем у цей спосіб;- по-третє, самі здійснюють селекцію найкращих, з-поміж спроможних, претендентів на потрапляння до представницьких органів влади, яким готові доручити реалізацію мандату.- по-четверте, широке співфінансування виборчих кампаній обраних в результаті селекції претендентів на потрапляння у представницькі органи влади всіма тими, хто визначав політичний мандат цих претендентів.- по-пʼяте, суспільний контроль за виконанням політичного мандату; ті, хто його сумлінно дотримувався, займають представницькі «крісла» повторно, а хто ні — замінюєюься новими кандидатами, в результаті чергової селекції на праймеріз.В такій парадигмі громадяни спершу фокусуються на власних проблемах та аналізують найбільш прийнятні способи їх вирішення, а вже потім — на тому, кому доручити це зробити.З тієї риторики, яку я спостерігаю (в тому числі з цієї колонки в УП), виглядає, що навіть журналісти продовжують мислити в шаблонах першого підходу до політики.Так ми кріпосного ладу не позбудемось. То ж дуже важливо щоб не лише активна громадськість, а й журналісти популяризували інші підходи до політики.Завтра Public Policy Development Office розпочне реалізацію проєкту «Інклюзивна демократія для України», аби розробити «білу книгу» для інкорпорації другої моделі підходів до виборів.Якщо хочемо, щоб ми жили як в розвинутих демократіях, то маємо й діяти, як діють громадяни в розвинутих демократіях.Make Ukrainian democracy strong 💪🏻