Пастор Іван Барчук засуджуючи хрестопоклоніння зазначає: "Але хоч люди наробили тих "рабських шибениць без міри", то, однак, найбільшою святинею є для них хоч маленька трісочка з того хреста, якого, ніби, цариця Олена знайшла, цебто того, власне, на якому був справді розп'ятий Сам Христос. Тим більше, що люди користолюбні і, замість того, щоб мати цілого "Нехуштана", то вони порубали "хреста Христового" на дрібні кусочки і розпродали їх за грубі гроші по цілому світі. Під час хрестоносних походів на турків (мусульман. – С. П.) від 1096-1291 рік йшли в Європу з Палестини цілі транспорти тих реліквій, які зробились предметом дуже оживленої торгівлі. З бігом часу не було майже церкви, яка не хвалилась би, що має хоч маленьку трісочку тієї святині. Пізніше вирахували, що коли б зібрати всі частини з того, ніби, хреста Господнього за всіх церков, то можна було б збудувати з них величезного корабля." [1, 20].
Ми бачимо, що особливо шанували безпосередньо хрест. Але ж поклоніння хресту, як символу Сонця, відомо у багатьох стародавніх народів, в тому числі археологами віднайдено різноманітні хрести на території сучасної України, це всім відомий факт. Для прикладу наведемо хрест (див. мал.) знайдений В. Хвойкою у Подніпров'ї, який датується добою Середнього Трипілля 4 тис. до н.е. [14, 18]. Виникає питання, чи винайдені хрести більш пізніших часів дійсно належали першим христосівцям, чи це були обереги стародавніх природних вір?
У цьому досліджені нас цікавить чому саме 14 вересня воздвигають символ Хреста, адже на цій даті особливо наполягають церковники. На нашу думку, ця подія дійсно пов'язана з переходом на осіннє-зимовий період, як і зазначено в народних віруваннях. Осінь рівнозначна вечору, коли Сонце заходить до лона Матері Землі. Це може ототожнюватися з битвою і запліднюючими функціями.
Нам відомо, що у вересні місяці закінчується панування Перуна. [10, 346]. Замість нього володарем від вересня до березня стає Велес. Ці два місяці, що тотожні у своїй назві з Велесом, як дві віхи, які Сонце має подолати, заходячи в потойбічний світ і виходячи з нього. Ім'я Віх(к)тор вказує нам на того, хто торує ці дві віхи через боротьбу. Супроводжує цю боротьбу Зоря (Вік(с)торія), крила якої символізують схід і захід.
Сонце може позначати фалічний символ Батька Неба. Відомим фалічним символом є також меч. Встромлений у землю меч є ознакою запліднення. В свою чергу, меч за своєю формою тотожний видовженому хресту (див. мал. стел). На варіанті Триглава середній зуб у формі хреста (меча) встромлюється в яйце в нижній частині. Яйце може означати могилу – символ вагітності Землі і одночасно символізувати храм-вмістилище. Часто храми ототожнюються з кораблем, тому хрести ще можуть означати щоглу.
Можемо припустити, що й хрещення Русі князем Володимиром і його поверження Перуна є міфологічним сюжетом. В імені Володимир можна розпізнати Бога Велеса, що дійсно є володарем нижнього світу. Інші складові імені Лад і Мир є ознакою осіннього Сонця. [12, 43]. Тому стає зрозумілим хрещення Володимира на Василя, бо це ім'я етнографи ототожнюють з Місяцем [6, 68] – потойбічним Сонцем. Сонячна сила завмирає доки не пробудиться навесні. Образ Князя Володимира відображає встановлення Хреста на київських горах. Цей образ одночасно символізує смерть і утворення зародку сонячного Бога.
Треба згадати й середньовічні розповіді про легендарного короля Артура, що уособлює весняне сонячне божество, якому дано силу витягти з каменю меча Ескалібура [15, 139]. Артур з 12 лицарями нагадує нам Ісуса Христоса з 12 апостолами.
Дата пробудження Перуна повинна бути протилежною даті його смерті, і таке свято фіксується в календарях. На місце старого Римського Бога війни Марса кликали нового, який мав би забезпечити врожай у новому господарському році. [4, 37]. І це дійство має відбуватися 14 березня. Аналогічно на цю ж дату жиди святкують Пурим (Перун) – перемогу Мордехая (походить від вавилонського бога Мардука, пор. місяць март) над Гаманом. Звідси руське гаман (також пор. "гумно") – вмістилище для скарбів, що тотожно Велесу. [13].