По слідах консультацій...

"Мені іноді хочеться просто поїхати. Але я не розумію - мені вже їхати чи ще ні?"

Так звучав один із запитів мами, з якою ми говорили про тривогу. Вона живе в Києві, обстріли тривають регулярно, дитина росте і вже починає реагувати на те, що відбувається навколо.

Але "поїхати" - це теж не просто взяти валізу і виїхати. Це може означати не бачити чоловіка, залишитися самій з маленькою дитиною, їхати в інше місце, де теж потрібно облаштовувати життя, витрачати гроші і не знати, на скільки їхати.

Тобто тривога є з обох боків. І в такій ситуації я не стала відповідати мамі "їдь" або "залишайся".

Ми почали робити інше - створювати варіанти.

Я запропонувала їй зробити для себе своєрідну матрицю: три варіанти недалеко від Києва, три варіанти в іншому регіоні України і три варіанти за кордоном. Не для того, щоб прямо зараз обрати один із них, а для того, щоб вони перестали бути чимось примарним.

Бо поки в голові просто звучить: "А що, якщо стане зовсім страшно і нам доведеться їхати?" - мозок має величезний простір для тривоги.

А коли ти вже знаєш: "Тут у мене є можливість пожити. Сюди ми можемо поїхати разом із чоловіком. Тут є генератор. Ось скільки це коштує. Ось як ми доберемося. Ось цей варіант - якщо їдемо всі, а ось цей - якщо я їду з дитиною сама", ситуація стає конкретною.

І це вже не "страшно, бо я не знаю, що робити". Це "якщо станеться Х - у мене є план А. Якщо він не спрацює - є план Б. Якщо не спрацює Б - є план В".

Я дуже багато працюю з плануванням і завжди кажу батькам: "Майте плани від В до Я🙈 Не спрацював план А - я не засмучуюсь, у мене є план Б. Не спрацював Б - у мене є план В".

Ми не можемо прорахувати все, що станеться в житті. Але ми можемо підготувати кілька варіантів своїх дій.

Ще одна річ, про яку ми поговорили, - час. Якщо сказати собі: "Я їду і не знаю, на скільки" - це теж може бути дуже тривожно.

А якщо разом із чоловіком домовитися: "Ми розглядаємо варіант виїхати на кілька місяців. У травні переглядаємо ситуацію і вирішуємо, що робимо далі", у мозку вже є кінцева точка.

Не "я виїжджаю невідомо куди і невідомо на скільки", а "я їду на конкретний період, а потім ми повертаємося до цього рішення".

І ще я запропонувала їй одну маленьку, але важливу ОПОРу: іноді запитувати чоловіка: "Я зараз ще адекватно оцінюю ситуацію чи мені вже час їхати?" 🫣😁

Бо коли ти живеш усередині своєї тривоги 24/7, дуже складно помітити, наскільки сильно вона вже впливає на твої рішення. А людина, яка поруч, може побачити це трохи збоку.

Що мама забрала із цієї частини консультації?

Не готову відповідь "їхати" або "не їхати", а алгоритм. Їй стало зрозуміліше, що саме робити, якщо вона вирішить їхати.

І тепер її наступний крок - не щодня мучити себе питанням "їхати чи не їхати?", а сісти, зібрати варіанти, порахувати, обговорити їх із чоловіком і мати готовий план на різні сценарії.

Бо іноді знизити тривогу можна не переконуванням себе, що "все буде добре", а тим, що ти чесно кажеш собі: "Я не знаю, що буде. Але я знаю, що буду робити, якщо..."

Якщо ви впізнаєте себе в таких питаннях - з цим теж можна прийти на консультацію.