Синочка до садочка (мій досвід з Захаром)

У старших дітей цей процес проходив легше. А от із Захаром ми мали зовсім іншу історію. Його перинатальний досвід був непростим: 👉 вагітність із тривогами (було багато причин та травматичний досвід), 👉 стрімкі та болючі пологи з окситоцином (я народила за 2 години сама того не бажавши), 👉 останні місяці вагітності та народження в пандемію. А коли йому було півтора року — почалася війна. І на власному досвіді я бачу, як все це це відклалося (відбилося?) в ньому. Мій син більш чутливий до розставань, йому складніше відпускати, він неймовірно "липкий" (так, що іноді я їду "дашком"). Тому адаптація до садочка для нас виявилася складнішою, і більш тривааааааааалою. Але ми знайшли свої ключики ❤️🔹 Тато відводить — мама зустрічає. Це наш баланс. З татом легше розлучитися в моменті і розставання менш болюче.

🔹 Практика «надування любов’ю». Перед виходом я обіймаю його і кажу: «Я наповнюю тебе своєю любов’ю». Ми уявляємо, ніби він — повітряна кулька, яка наповнюється теплом. Дякую за неймовірні практики феї Світлані Ройз.

🔹 Наш ритуал: обійми, цьом, «дай п’ять». Цей маленький жест став особливим в цьому році символом: ми разом, ми в силі, все буде добре. Розставання не відбуваються легко, але я роблю все, щоб сформувати відчуття безпеки й стабільності та врівноважити весь попередній досвід.

💡 Кожна дитина унікальна. І адаптація — це завжди шлях. Головне — чути дитину і будувати свої ритуали, які працюють саме у вашій сім’ї. То що працює у вашій сім'ї?