Про везінняМені пощастило з агресивними, контролюючими батьками. Коли я була маленька, вони вимагали від мене більшого ніж може дати мала дитина. Будь-який непослух сприймався як щось неправильне і змушував почуватись винним. Який у цього позитив? Я навчилась бути дорослою дуже рано. Вирішувати складні емоційні задачі, які на мене перекладали дорослі, вчитись "виживати" в світі, де можеш покластись лиш сам на себе. Спочатку було страшно і боляче. Та впродовж життя цей фактор став фундаментальним у становленні моєї особистості. І уявіть собі, я вдячна, що склалось саме так, а не інакше. А тепер уявіть: поруч із вами хтось із "ідеальними" умовами — стабільні люблячі батьки, улюблена робота, здорові стосунки. Чи замислювалися ви, які випробування вони могли пройти, щоб це отримати? Можливо, там були внутрішні страхи, образи чи важкі розмови, про які ми не здогадуємося. За будь‑яким успіхом стоїть невидимий бекґраунд: праця, особисті втрати, дрібниці, що стали вирішальними.Мені пощастило з агресивними і контролюючими батьками, бо це навчило швидко орієнтуватись в просторі і виживати. Я здобула одні з кращих рис: працьовитість, відповідальність, самостійність. З підліткового віку я почала багато знімати і напрацьовувати портфоліо, щоб після навчання присвятити себе улюбленій справі. Власне, тут і криється доля везіння: мені подарували перший фотоапарат на день народження. Якби не ця дрібна подія, навряд я почала б знімати з 14 років. З таких дрібниць і складається "везіння". І у вашому житті знайдеться безліч таких моментів.Ми схильні порівнювати себе з іншими, забуваючи про власні моменти удачі. Не забувайте, що за кожним вдалим кроком ховається історія випробувань і зусиль.Поділіться в коментарях тією дрібницею, яка змінила ваш шлях. Або збережіть цей пост, щоб не забувати помічати маленькі дрібниці "везіння" свого життя.