ЖУРНАЛ "ЩУР" | #Інформ | Тріумф неолібералізму сам по собі породив нові проблеми та суперечност...

Тріумф неолібералізму сам по собі породив нові проблеми та суперечності. Система, засліплена власним тріумфом, не хотіла цього усвідомлювати. Однак нові загрози виявилися цілком реальними і до кінця 90-х років дали про себе знати.Першою загрозою новому порядку виявився бунт маргіналів. Ідеологи та практики контрреформації, звичайно, усвідомлювали, що подібне можливе і навіть неминуче, але вони абсолютно не були здатні передбачити, що бунт може набути справді серйозних масштабів.Лише терористичні акти 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та Вашингтоні змусили весь світ заговорити про загрозу «нового варварства». Точно так само, як раніше масштаби проблеми недооцінювалися, після вересневої трагедії їх почали перебільшувати. Розмови про «нову загрозу» та «екстремізм» перетворилися на ідеологічну моду, виправдання державної політики. Цікаво, що як панацею автори офіційних доповідей та передових статей пропонували продовження того самого неоліберального курсу та розширення «середнього класу».Нездатність офіційних ідеологів проаналізувати реальні причини хвороби та запропонувати ефективні ліки легко пояснити: система не може визнати, що сама є головним джерелом проблеми. У міру того, як зубожіння охоплює дедалі більшу кількість людей, зростає й соціальна база для будь-яких форм екстремізму. Ідеологічно протест оформлюється у вигляді різноманітних версій фундаменталізму. Це не тільки послідовники політичного ісламу, переконані, що за допомогою Інтернету та терористичного самопожертвування можна повернути світ до ідеального стану, в якому він перебував десь між VII і IX століттями нашої ери. Фундаменталісти – це всі ті, хто, протестуючи проти несправедливостей нового порядку, шукає інтелектуального, політичного та морального порятунку у спогадах про «золотий вік» – «чистого ісламу», «національної величі», «комуністичного порядку». Цей «золотий вік» не має нічого спільного з реальністю історії. Це не більше ніж утопія, звернена в минуле.Спочатку подібні рухи здавалися ідеологам системи скоріше кумедними. Глянцеві журнали із задоволенням публікували знімки збожеволілих стареньких, які виходили на московські вулиці з портретами Сталіна, і розповідали жахи про лиходіїв-мусульман, які намагаються одягнути жінок у чадру. Подібні образи мали на меті саме консолідувати систему, наочно показавши безвихідність протесту. Розумні й прогресивні люди, навіть якщо у них і залишалися сумніви, мусили все ж визнати переваги ліберальної західної цивілізації.Однак ідеології фундаменталізму стають небезпечними. Чим далі вони від реальності, тим більша їхня мобілізуюча сила. Рухи, засновані на подібних ідеях, ніколи не створять нового суспільства. Більше того, вони ніколи не переможуть, якщо під перемогою розуміти не захоплення урядових будівель, а втілення в життя хоч якось послідовного соціального проекту. Саме тому, до речі, правлячі еліти Заходу, незважаючи на люту антизахідну риторику подібних рухів у мусульманському світі, тривалий час бачили в них «менше зло» порівняно з лівими та традиційними «національно-визвольними рухами». Історії про те, як західні розвідки в роки «холодної війни» вкладали гроші в організації радикальних ісламістів (від «Братів-мусульман» і «Хамас» до Усами бен Ладена), вже не раз опубліковані і практично не заперечуються.Чого недооцінили стратеги Заходу, так це руйнівного потенціалу подібних рухів. Так, побудувати новий світ вони абсолютно не в змозі, але зруйнувати старий (або, принаймні, серйозно ускладнити його існування) вони здатні. Гірше того, саме тріумфальна хода неолібералізму, американізація, що супроводжується культурним і матеріальним зубожінням більшості населення «периферії», створюють безпрецедентні можливості для зростання нового фундаменталізму.Проблема фундаменталістського протесту полягає в тому, що він дивним чином поєднує в собі демократичні та тоталітарні засади, прогресивні та реакційні ідеї, надію на соціальну справедливість і сліпе підкорення «обраній» еліті, мрію про свободу та готовність до найбезнадійнішого рабства»,– Борис Кагарлицький, «Повстання середнього класу».