Співчуття до бідності, ентузіазм щодо рівності та свободи, визнання соціальної несправедливості та бажання її усунути – це не соціалізм. Засудження багатства та повага до бідності, як це буває в християнстві та інших релігіях, – це не соціалізм. Комунізм ранніх часів, яким він був до існування приватної власності, і яким він у всі часи та серед усіх народів був невловимою мрією деяких ентузіастів, – це не соціалізм. Насильницьке зрівнювання, яке пропагують послідовники Бабефа, так звані еквівалентисти, – це не соціалізм.У всіх цих проявах бракує справжньої основи капіталістичного суспільства з його класовими антагонізмами. Сучасний соціалізм є дитиною капіталістичного суспільства та його класових антагонізмів. Без них він не міг би існувати. Соціалізм та етика – це дві окремі речі. Цей факт слід пам’ятати.Той, хто розуміє соціалізм як сентиментальне філантропічне прагнення до людської рівності, не маючи жодного уявлення про існування капіталістичного суспільства, не є соціалістом у сенсі класової боротьби, без якої сучасний соціалізм немислимий. Звичайно, Бернштейн номінально за класову боротьбу – так само, як гессенський селянин за «Республіку та Великого Герцога». Той, хто повністю усвідомив природу капіталістичного суспільства та основи сучасного соціалізму, знає також, що соціалістичний рух, який виходить за рамки класової боротьби, може бути чим завгодно, але це не соціалізм.Цей фундамент класової боротьби, який Маркс – і в цьому полягає його безсмертна заслуга – дав сучасному робітничому руху, є головним пунктом атаки в битві, яку буржуазна політична економія веде із соціалізмом. Політичні економісти заперечують класову боротьбу і хочуть зробити з робітничого руху лише частину буржуазних партійних рухів, а соціал-демократію – лише її підрозділ. (с) Вільгельм Лібкнехт, «Соціалізм та етика».