третій рік педагогічного досвіду зустрічає вигоранням. не впадаю у відчай, сподіваюсь, що буде зігрівати мене взимку. мріяти лібертарною педагогікою в умовах державної школи виявилося завданням з трьома зірочками, які завжди були мені не під силу. мотивація, з якою прийшов працювати до школи, здається, вичерпалася настільки, що залишається тільки ложкою черпати дно. змінювати незмінне - сізіф пишається мною. робота в школі нагадує ту саму крейду і дошку, на якій писати не можна, бо залишаться подряпини. державна школа - це втомлені, подавлені та позбавлені поваги вчителя, яким доручають викладати уроки щастя. черговий під’йоб від усміхнених піджаків з міністерських кабінетів. треба визнати, що школі, насправді, не потрібні вчителя. школі потрібні діловоди, бухгалтера, менеджери, копірайтери, але не вчителя. вчасно здати марний звіт важливіше, ніж провести цікавий урок. бюрократія жадібно вичавлює життєві ресурси, залишаючи після себе відчуття особистого знецінення. умови нерівності створюють рівність між учителями та учнями — вони рівно один одного зневажають. достатньо єдиного учня на весь клас, без базових навичок поваги, щоб почати сумніватися в собі. в батьках сумніватися не доводиться — розчарований з першого дня. професія педагога так низько впала, що, здається, треба радіти справжньому низовому активізму! раніше це здавалось мені важливим, зараз перетворюється на рутину. звичайна робота заради зарплати - порадила мені директорка саме так ставитися до нашого ремесла. але ми знаємо, що робота робить нас нещасливими. з днем вчителя.