Мала вечерю з однією медійною людиною, на яку теж регулярно пишуть всяку хуйню в інтернеті і ми обговорювали природу цього всього, і як на це правильно чи не правильно реагувати. Є три базових шляхи:1. Реагувати, відповідати, коментувати, проте скоріш за все буде, сприйматись як оправдання, а значить ти за замовчуванням стаєш ніби в чомусь винна. З плюсів: аудиторія в сірій зоні, яка ще не вирішила, на чиїй стороні, з ваших ґрунтовних та зважених коментарів, може змінити свою думку у вашу сторону2. Ігнорування, а ще краще блокування. З плюсів: легше твоїй менталці, але для оточуючих цей твій вибір скоріш за все буде сприйматись як поразка. Окреме їм задоволення це робити скрін, що мов їхню сторінку хтось заблокував, і тішитись цим неймовірно! Ура перемога, самоствердження! Людина в сірий зоні не має обʼєктиви з вашої сторони, і ви можете її втратити. 3. Чекати вашої реальної зустрічі, і спостерігати, як їхнє діджитальне его здувається на очах. Онлайн робить нас безстрашними, а в офлайні треба ще вміти стояти за свої погляди. І ще один варіант, це зрозуміти, що тредс, твітер ітд, це всього навсього бульбашка, і по факту, великій кількості людей на вулиці на вас похуй) через 5 хв прочитання стрічки в тредсі на вас похуй, ну або через 5 днів, тут дивлячись, який скандал. Всім на всіх загалом байдуже, точніше на от цю бульбашкову природу всіх за все срати, і наживо, люди насправді набагато добріші. Я зустрічала своїх критикантів (хейтерів якось пафосно) в житті, і могли навіть вести цілком дорослу розмову без образ. Так було з гоньою, до прикладу, і хоч ми залишились кожний і кожна при своїх думках, проте ми мали діалог. Були люди, які онлайн мене до божевілля обсирали, поза спиною теж, але очі відводили, коли я на них дивилась. Бо в житті ми набагато добріші, ну або сцикливіші)Я обрала ще один варіант: дослідити свої почуття, емоції, думки і писати пісні)