Натрапив сьогодні на вірш Волта Вітмена — одного з найвидатніших американських поетів. Звісно, справжню красу можна відчути тільки читаючи в оригіналі, але в даному випадку сенс не менш красивий. Це вірш-медитація.Поема про справжні чудесаРеалізм — це моє, мої чудесаЗабирай всі без залишку — бери вільно — я берег їх для себе — я віддаю тільки їх,Я пропоную їх назавжди — я пропоную їх тобівсюди, куди може ступити твоя нога, чи досягнуть твої очі.Чому? Хто надає великого значення чудесам?Що до мене, я не знаю нічого, крім чудес,Якщо я прогулююся вулицями Манхеттена,Чи дивлюся понад дахами будинків на небо,Чи йду вбрід босоніж вздовж берега, прямо по краю води,Чи стою під деревами в лісі,Чи розмовляю вдень з коханою — чи сплю вночі в ліжку з коханою,Чи вечеряю за столом з моєю матір'ю,Розглядаю незнайомців, які їдуть навпроти мене в вагоні,Чи спостерігаю за бджолами, які клопочуть біля вулика в літній полудень,За тим, як пасуться тварини на лузі,Чи за птахами — чи за чудовими метеликами в повітрі,Чи за чудовим заходом сонця — чи за сяйвом зірок, таким тихим і ясним,Чи за досконалим, вишуканим, тонким серпом молодого місяця навесні;Чи коли я серед тих, хто мені найбільше подобається — механіків, моряків, фермерів,Чи серед учених — чи на вечірці — чи в опері,Чи довго стою й спостерігаю за рухом машин,Чи дивлюся на дитячі розваги,Чи на гідних поваги досконалих старих чоловіків, чи на досконалих старих жінок,Чи на недужих у лікарні, чи на поховання померлих,На власні очі і на зображення під склом;Вони, як і решта, кожен і всі разом, — чудо для мене,Всі разом — кожен окремо на своєму місці.Для мене чудо — кожна мить світла і пітьми,Чудо — кожен кубічний дюйм простору,Кожен квадратний ярд земної поверхні,Кожен крок у натовпі;Кожен паросток трави — контур, кінцівка, орган чоловіка і жінки і все, що стосується їх,все це для мене — невимовно досконалі чудеса.Для мене море завжди чудо;Риби, що плавають — скелі — рух хвиль — кораблі з людьми на них —які нескінченні чудеса там?